Проблема сенсу буття і життя ніколи не була простою і до кінця зрозумілою людині. Кожна людина розуміє, що її життя колись закінчиться, що їй відведено певний термін, а тому вважає, що необхідно використовувати такі нетривалі роки з максимальною користю. Водночас багато хто замислюється, що, можливо, конечність буття нівелює будь-який сенс. Зрештою, навіщо до чогось прагнути, якщо кінець в будь-якому випадку однаковий? Втім, тим не менш, теорії про сенс життя продовжують будувати не тільки філософи та мислителі, а й звичайні люди.
При цьому не можна сказати, що люди при визначенні свого сенсу життя повністю автономні і незалежні від ідей суспільства, в якому вони живуть. Час, обставини і інші навколишні фактори здійснюють величезний вплив на те, що в кінцевому результаті людина назве сенсом свого буття. Людство мало багато етапів свого розвитку, одним з таких етапів є XVIII століття. Цьому століттю притаманний ривок в інтелектуальному розвитку людей, на нього припали промислова революція і Епоха Просвітництва. Завдяки промисловій революції багато з функцій, які раніше виконували люди, стали виконувати машини. Люди стали менше працювати і більше замислюватися про втілення своїх бажань до інтелектуального розвитку. Для Епохи Просвітництва були характерні поява вільнодумства і раціоналізму. Цілком зрозуміло, що здатність мислити в таких обставинах вийшла для людини на перший план. Завдяки змінам XVIII століття людина стала вважати власні права більш важливими, саме тоді з’явилася, зокрема, Декларація прав людини і громадянина. Тому, як мені видається, можна казати впевнено, що загальний сенс буття більшості мислячих людей XVIII століття був в пізнанні себе, визначенні та затвердженні власних громадянських прав.
Нинішнє XXI століття почалося не так давно, але цілком може стати подібним за своєю значимістю до XVIII століттю. Вже зараз можна констатувати розвиток інформаційних технологій і промисловості. Можливо, що до кінця XXI століття людині зовсім не потрібно буде трудитися в нинішньому розумінні цього слова. Але поки що це робити доводиться – не можна стверджувати, що питання звичайного виживання вирішилося для людини повністю. Тому сенсом життя XXI століття для всіх мислячих людей може стати продовження ефективної наукової роботи, пошуки в максимального продовження життя і приведення рівня життя різних країн планети до єдиного високого рівня. Втім, для звичайних людей сенс життя залишається все тим же – самореалізація, створення великої сім’ї і отримання приємних вражень.
Иван Сергеевич Тургенев во время путешествия по Германии оказался в городке Зинциг, и в это время к нему пришла идея написать интереснейшую повесть «Ася». Эта повесть о первой любви, но в качестве названия было выбрано имя главной героини.
В начале рассказчик, который представляется Н. Н., рассказывает о себе: «Я был здоров, молод весел, деньги у меня не переводились, заботы еще не успели завестись – я жил без оглядки, делал что хотел, процветал одним словом». Он поселяется в городе З. и во время очередной прогулки заходит на «коммерш», где встречает Гагина и его сестру Асю. Гагин сразу понравился рассказчику: «Есть на свете такие счастливые лица: глядеть на них было всякому любо, точно они греют вас или гладят. У Гагина было именно такое лицо, милое, ласковое, с большими мягкими глазами и мягкими кучерявыми волосами. Говорил он так, что, даже не видя его лица, вы по одному звуку его голоса чувствовали, что он улыбается». У Гагина была чисто русская душа, правдивая, честная, простая, но как упоминает рассказчик: «немного вялая, без цепкости и внутреннего жара. Молодость не кипела в нем ключом; она светилась тихим светом».
Ася же c первого взгляда кажется Н. Н. миловидной. По словам рассказчика в ней было «что-то своё, особенное, в складе её смугловатого лица, с небольшим тонким носом, почти детскими щечками и черными, светлыми глазами. Она была грациозно сложена, но как будто не вполне еще развита. Ася нисколько не походила на своего брата». Позже мы узнаем, что Ася в него влюбилась и готова была забыть о себе. Автор пишет, что для её любви “нет завтрашнего дня”. К тому же у неё “ни одно чувство не бывает вполовину”. Тургенев показывает, что Ася впервые в своей жизни сталкивается с таким чувством. Она хочет сделать свою жизнь осмысленной, стремится “пойти на трудный подвиг”. Любовь окрылила её и ей кажется, что Н.Н. необыкновенный человек, настоящий герой. Ася мечтала о таком человеке, который “бы” мог ей совершить подвиг. Она спрашивает рассказчика: «Как жить? Скажите, что я должна делать? Я всё буду делать, что вы мне скажите…”.
Читая повесть, мы видим, что Н.Н. образован, хорошо знает литературу, любит и понимает музыку. В то же время он занят только собой. И хотя он тоже любил Асю он не мог принять скорого решения. И.С.Тургенев показывает героя безвольным и нерешительным. Он не может удержать своего счастья.. Первая любовь героини оказывается несчастной. Ася осталась в памяти рассказчика той самой девочкой, какой он знал в лучшую пору его жизни, какой он видел её в последний раз, наклоненной на спинку низкого деревянного стула. И он не жалеет о своем поступке, считая, что судьба распорядилась правильнее. Подводя итоги своей жизни, Н.. Н. осознает, что чувств испытанных им к Асе – жгучее, нежное, глубокое чувство уже не повторилось, и он подытоживает: «И я сам – что сталось со мною? Что осталось от меня, от тех блаженных и тревожных дней, от тех крылатых надежд и стремлений? Так легкое испарение ничтожной травки переживает все радости и все горести человека – переживает самого человека». Этими словами заканчивается повесть И. С. Тургенева «Ася».
Проблема сенсу буття і життя ніколи не була простою і до кінця зрозумілою людині. Кожна людина розуміє, що її життя колись закінчиться, що їй відведено певний термін, а тому вважає, що необхідно використовувати такі нетривалі роки з максимальною користю. Водночас багато хто замислюється, що, можливо, конечність буття нівелює будь-який сенс. Зрештою, навіщо до чогось прагнути, якщо кінець в будь-якому випадку однаковий? Втім, тим не менш, теорії про сенс життя продовжують будувати не тільки філософи та мислителі, а й звичайні люди.
При цьому не можна сказати, що люди при визначенні свого сенсу життя повністю автономні і незалежні від ідей суспільства, в якому вони живуть. Час, обставини і інші навколишні фактори здійснюють величезний вплив на те, що в кінцевому результаті людина назве сенсом свого буття. Людство мало багато етапів свого розвитку, одним з таких етапів є XVIII століття. Цьому століттю притаманний ривок в інтелектуальному розвитку людей, на нього припали промислова революція і Епоха Просвітництва. Завдяки промисловій революції багато з функцій, які раніше виконували люди, стали виконувати машини. Люди стали менше працювати і більше замислюватися про втілення своїх бажань до інтелектуального розвитку. Для Епохи Просвітництва були характерні поява вільнодумства і раціоналізму. Цілком зрозуміло, що здатність мислити в таких обставинах вийшла для людини на перший план. Завдяки змінам XVIII століття людина стала вважати власні права більш важливими, саме тоді з’явилася, зокрема, Декларація прав людини і громадянина. Тому, як мені видається, можна казати впевнено, що загальний сенс буття більшості мислячих людей XVIII століття був в пізнанні себе, визначенні та затвердженні власних громадянських прав.
Нинішнє XXI століття почалося не так давно, але цілком може стати подібним за своєю значимістю до XVIII століттю. Вже зараз можна констатувати розвиток інформаційних технологій і промисловості. Можливо, що до кінця XXI століття людині зовсім не потрібно буде трудитися в нинішньому розумінні цього слова. Але поки що це робити доводиться – не можна стверджувати, що питання звичайного виживання вирішилося для людини повністю. Тому сенсом життя XXI століття для всіх мислячих людей може стати продовження ефективної наукової роботи, пошуки в максимального продовження життя і приведення рівня життя різних країн планети до єдиного високого рівня. Втім, для звичайних людей сенс життя залишається все тим же – самореалізація, створення великої сім’ї і отримання приємних вражень.
В начале рассказчик, который представляется Н. Н., рассказывает о себе: «Я был здоров, молод весел, деньги у меня не переводились, заботы еще не успели завестись – я жил без оглядки, делал что хотел, процветал одним словом». Он поселяется в городе З. и во время очередной прогулки заходит на «коммерш», где встречает Гагина и его сестру Асю. Гагин сразу понравился рассказчику: «Есть на свете такие счастливые лица: глядеть на них было всякому любо, точно они греют вас или гладят. У Гагина было именно такое лицо, милое, ласковое, с большими мягкими глазами и мягкими кучерявыми волосами. Говорил он так, что, даже не видя его лица, вы по одному звуку его голоса чувствовали, что он улыбается». У Гагина была чисто русская душа, правдивая, честная, простая, но как упоминает рассказчик: «немного вялая, без цепкости и внутреннего жара. Молодость не кипела в нем ключом; она светилась тихим светом».
Ася же c первого взгляда кажется Н. Н. миловидной. По словам рассказчика в ней было «что-то своё, особенное, в складе её смугловатого лица, с небольшим тонким носом, почти детскими щечками и черными, светлыми глазами. Она была грациозно сложена, но как будто не вполне еще развита. Ася нисколько не походила на своего брата». Позже мы узнаем, что Ася в него влюбилась и готова была забыть о себе. Автор пишет, что для её любви “нет завтрашнего дня”. К тому же у неё “ни одно чувство не бывает вполовину”. Тургенев показывает, что Ася впервые в своей жизни сталкивается с таким чувством. Она хочет сделать свою жизнь осмысленной, стремится “пойти на трудный подвиг”. Любовь окрылила её и ей кажется, что Н.Н. необыкновенный человек, настоящий герой. Ася мечтала о таком человеке, который “бы” мог ей совершить подвиг. Она спрашивает рассказчика: «Как жить? Скажите, что я должна делать? Я всё буду делать, что вы мне скажите…”.
Читая повесть, мы видим, что Н.Н. образован, хорошо знает литературу, любит и понимает музыку. В то же время он занят только собой. И хотя он тоже любил Асю он не мог принять скорого решения. И.С.Тургенев показывает героя безвольным и нерешительным. Он не может удержать своего счастья.. Первая любовь героини оказывается несчастной.
Ася осталась в памяти рассказчика той самой девочкой, какой он знал в лучшую пору его жизни, какой он видел её в последний раз, наклоненной на спинку низкого деревянного стула. И он не жалеет о своем поступке, считая, что судьба распорядилась правильнее. Подводя итоги своей жизни, Н.. Н. осознает, что чувств испытанных им к Асе – жгучее, нежное, глубокое чувство уже не повторилось, и он подытоживает: «И я сам – что сталось со мною? Что осталось от меня, от тех блаженных и тревожных дней, от тех крылатых надежд и стремлений? Так легкое испарение ничтожной травки переживает все радости и все горести человека – переживает самого человека». Этими словами заканчивается повесть И. С. Тургенева «Ася».