Головний герой новели, десятирічний безпритульний хлопчик Мишко, потрапляє до дитячого будинку. Ззовні він «марний, обiдраний, босi ноги всi в грязі», та при цьому запевняє, що в нього є мама й тато, і живе він тут недалечко, а на запитання, чому ж він тоді голий і босий, хлопчик-сирота демонструє винахідливість, відповідаючи: «…чоботи є в мене, тiльки мама заховала, щоб я з дому не сходив. То я босий утiк. I пальто в мене є, i шапка гарна – все мама поховала». Подив дітей посилився, коли «Мишко заспокоївся, пiдтяг штани, очi засяяли» і він заспівав надзвичайно гарним і сильним голосом народну пісню «Ой, Морозе-Морозенку, ти славний козаче…». Та це ще були далеко не всі таланти й обдарування маленького Мишка. Не меншe враження він справив на всіх, коли витягнув «гребінь iз кишені, та як утне на йому губами: так i пориває до танку, i очі в усіх засяяли…». Автор неодноразово акцентує увагу на тому, що в дітей від радості «очі засяяли». Показуючи характер малого Мишка, автор звертає увагу й на вольову натуру хлопця, тоді, коли всі побігли їсти «на обiд дер зуп – без хлiба, без солi й без круп», а хлопець чемно відмовився, говорячи, що вже обідав «борщ iз м’ясом, i кашу молошну, i чай з булкою в накладку i… Мишко ковтнув слину й замовк». А коли всі весело і завзято обідали «Мишко стояв, схилившись на одвiрок, нахмурений. Все одхиляє убiк голову, нiби на той обiд i дивитись не хоче. Тiльки в горлi у його кавкало, мовби глитав великi камiнцi.
