Головна героїня п'єси Нора бачить сенс життя в любові до близьких їй людей: чоловіка та дітей. Вона щиро вірить, що в її долі панують гармонія й щастя, бо вони з чоловіком кохають одне одного. Чому ж тоді Ібсен назвав дім Хельмерів "ляльковим"? На це важко відповісти одразу. Усе стає зрозумілим за вдумливого читання драматичного твору. Сімейне життя Хельмерів зовні не затьмарене нічим. Адвокат, здається, обожнює свою покірну, привабливу, ніжну дружину Нору, турбується про неї, лише трохи кепкує з неї та інколи дорікає за надмірну трату грошей. Проте дуже швидко з'ясовується, що це "сімейне щастя" не що інше, як фальш і ліцемірство. Норі не дозволяється мати свої погляди, думки, смаки, вона має підкорятися чоловікові, що постійно натякає на її провину. Хельмер і не підозрює, що в їхньому шлюбі найбільші випробування й турботи уже випали на долю дружини.
Щоб урятувати чоловіка, який захворів на туберкульоз ще в перший рік їхнього спільного життя, щоб відвезти його на лікування до Італії, Нора таємно бере гроші у лихваря. За законом того часу жінка не мала права взяти гроші під вексель — за неї мав поручитися чоловік. Нора підробила підпис свого батька. Звичайно, що на цей злочин її штовхнуло кохання до чоловіка. І ось тепер лихвар Кроґстад тероризує її, вимагає місця в банку, де працює її чоловік. Нора страшенно боїться, але змушена удавати з себе щасливу дружину-"лялечку". Власне, цей глибокий контраст між зовнішньою поведінкою героїні й справжніми переживаннями лежить в основі п'єси. Лист Крогстада до Торвальда з'ясовує, хто є хто. Хельмер кидається на дружину з обвинуваченнями, обіцяє їй заборонити спілкуватися з дітьми. Але сталося так, що Кроґстад під впливом коханої жінки знищує вексель Нори й відмовляється від своїх намірів. Хельмер щасливий, він знову називає свою дружину "лялечкою", "пташечкою". Але Нора вже не та. Вона збагнула, що пожертвувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. "Лялечка" в руках Торвальда, вона втратила саму себе. Вона забула, що дім, який будується на брехні, не є справжнім домом. І, мов "ляльковий" будинок, він упаде піц натиском долі. Дім справді виявився ляльковим. Не тільки тому, що Нору чоловік сприймав як ляльку — покірну гарненьку — але й тому, що самі стосунки між Хельмерами не витримали життєвих випробувань.
Тема. Журнал “Сатирикон”. “Всеобщая история, обработанная «Сатириконом»”
(отрывки). Сатирическое изображение исторических событий.
Что такое юмор и сатира? Чем они отличаются?
Назовите основные сатирические приёмы.
Какие юмористические и сатирические произведения вы помните?
О журнале «Сатирикон» и его авторах.
В «Сатириконе» печатались:
«Гвоздём» каждого номера были произведения А. Аверченко. Под забавными псевдонимами (Медуха Горгона, Фальстаф, Фома Опискин) он выступал с передовицами и злободневными фельетонами, писал о театре, о музыкальных вечерах, о художественных выставках. И лишь рассказы подписывал своей фамилией.
Аверченко – мастер юмористического рассказа. Лучшие из них, скорее, относятся к жанру сатирическому. Аверченко продолжал традиции русской сатиры, русской литературы – Гоголя, Салтыкова-Щедрина, Чехова, Куприна. Его произведения актуальны не только для своего времени, но и для нашего: объекты сатиры не исчезли, они лишь немного трансформировались.
В 1911 году выходит «Всеобщая история», обработанная «Сатириконом». Авторами этого пародийно-сатирического произведения были Тэффи, О. Дымов, А. Аверченко и Л.О. Д`Ор.
Творчество Тэффи (Надежды Александровны Лохвицкой) – прозаика, драматурга, было необычайно популярно и признано самой широкой читательской аудиторией ещё до революции в России, где её рассказы печатались в различных сатирических журналах, газетах, выходили отдельными книгами. Когда при составлении юбилейного сборника к 300-летию царствования дома Романовых почтительно осведомились у царя, кого из современных писателей он желал бы видеть помещённым в нём, Николай ІІ решительно ответил: «Тэффи! Только её. Никого, кроме неё, не надо. Одну Тэффи!»
С начала 1920-х гг. писательница жила во Франции; её рассказы, фельетоны публиковались в крупнейших газетах русского зарубежья, её книги выходили в Берлине, Париже. Она по праву считалась лучшим сатириком эмиграции.
Ещё один автор «Всеобщей истории» - О. Дымов (настоящее имя – Осип Исидорович Перельман), писатель, журналист. Окончил Лесной институт в Петербурге. Лит. тво-вом начал заниматься с 1903 г. Писал пьесы, которые ставились в театрах Москвы и Петербурга. Был автором многочисленных сценических миниатюр, юмористических произведений, фельетонов, рецензий. До отъезда в США в 1913 г. он выпустил сборники рассказов «Солнцеворот», «Весенняя печаль» и другие. За границей продолжил свою лит. деятельность. Его любимым писателем был А. П. Чехов, не случайно свой псевдоним он взял из чеховского рассказа «Попрыгунья».
Какие юмористические и сатирические приёмы использует Тэффи в главах «Спарта», «Воспитание детей»?
Какие юмористические и сатирические приёмы использует О.Дымов в разделе «Средние века»?
Что из данного текста остаётся актуальным для нашего времени?
Головна героїня п'єси Нора бачить сенс життя в любові до близьких їй людей: чоловіка та дітей. Вона щиро вірить, що в її долі панують гармонія й щастя, бо вони з чоловіком кохають одне одного. Чому ж тоді Ібсен назвав дім Хельмерів "ляльковим"? На це важко відповісти одразу. Усе стає зрозумілим за вдумливого читання драматичного твору. Сімейне життя Хельмерів зовні не затьмарене нічим. Адвокат, здається, обожнює свою покірну, привабливу, ніжну дружину Нору, турбується про неї, лише трохи кепкує з неї та інколи дорікає за надмірну трату грошей. Проте дуже швидко з'ясовується, що це "сімейне щастя" не що інше, як фальш і ліцемірство. Норі не дозволяється мати свої погляди, думки, смаки, вона має підкорятися чоловікові, що постійно натякає на її провину. Хельмер і не підозрює, що в їхньому шлюбі найбільші випробування й турботи уже випали на долю дружини.
Щоб урятувати чоловіка, який захворів на туберкульоз ще в перший рік їхнього спільного життя, щоб відвезти його на лікування до Італії, Нора таємно бере гроші у лихваря. За законом того часу жінка не мала права взяти гроші під вексель — за неї мав поручитися чоловік. Нора підробила підпис свого батька. Звичайно, що на цей злочин її штовхнуло кохання до чоловіка. І ось тепер лихвар Кроґстад тероризує її, вимагає місця в банку, де працює її чоловік. Нора страшенно боїться, але змушена удавати з себе щасливу дружину-"лялечку". Власне, цей глибокий контраст між зовнішньою поведінкою героїні й справжніми переживаннями лежить в основі п'єси. Лист Крогстада до Торвальда з'ясовує, хто є хто. Хельмер кидається на дружину з обвинуваченнями, обіцяє їй заборонити спілкуватися з дітьми. Але сталося так, що Кроґстад під впливом коханої жінки знищує вексель Нори й відмовляється від своїх намірів. Хельмер щасливий, він знову називає свою дружину "лялечкою", "пташечкою". Але Нора вже не та. Вона збагнула, що пожертвувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. "Лялечка" в руках Торвальда, вона втратила саму себе. Вона забула, що дім, який будується на брехні, не є справжнім домом. І, мов "ляльковий" будинок, він упаде піц натиском долі. Дім справді виявився ляльковим. Не тільки тому, що Нору чоловік сприймав як ляльку — покірну гарненьку — але й тому, що самі стосунки між Хельмерами не витримали життєвих випробувань.
Объяснение:
ответ: покн8як5щщяегдяегчдегчадгдагяпдг%з
Объяснение:
Тема. Журнал “Сатирикон”. “Всеобщая история, обработанная «Сатириконом»”
(отрывки). Сатирическое изображение исторических событий.
Что такое юмор и сатира? Чем они отличаются?
Назовите основные сатирические приёмы.
Какие юмористические и сатирические произведения вы помните?
О журнале «Сатирикон» и его авторах.
В «Сатириконе» печатались:
«Гвоздём» каждого номера были произведения А. Аверченко. Под забавными псевдонимами (Медуха Горгона, Фальстаф, Фома Опискин) он выступал с передовицами и злободневными фельетонами, писал о театре, о музыкальных вечерах, о художественных выставках. И лишь рассказы подписывал своей фамилией.
Аверченко – мастер юмористического рассказа. Лучшие из них, скорее, относятся к жанру сатирическому. Аверченко продолжал традиции русской сатиры, русской литературы – Гоголя, Салтыкова-Щедрина, Чехова, Куприна. Его произведения актуальны не только для своего времени, но и для нашего: объекты сатиры не исчезли, они лишь немного трансформировались.
В 1911 году выходит «Всеобщая история», обработанная «Сатириконом». Авторами этого пародийно-сатирического произведения были Тэффи, О. Дымов, А. Аверченко и Л.О. Д`Ор.
Творчество Тэффи (Надежды Александровны Лохвицкой) – прозаика, драматурга, было необычайно популярно и признано самой широкой читательской аудиторией ещё до революции в России, где её рассказы печатались в различных сатирических журналах, газетах, выходили отдельными книгами. Когда при составлении юбилейного сборника к 300-летию царствования дома Романовых почтительно осведомились у царя, кого из современных писателей он желал бы видеть помещённым в нём, Николай ІІ решительно ответил: «Тэффи! Только её. Никого, кроме неё, не надо. Одну Тэффи!»
С начала 1920-х гг. писательница жила во Франции; её рассказы, фельетоны публиковались в крупнейших газетах русского зарубежья, её книги выходили в Берлине, Париже. Она по праву считалась лучшим сатириком эмиграции.
Ещё один автор «Всеобщей истории» - О. Дымов (настоящее имя – Осип Исидорович Перельман), писатель, журналист. Окончил Лесной институт в Петербурге. Лит. тво-вом начал заниматься с 1903 г. Писал пьесы, которые ставились в театрах Москвы и Петербурга. Был автором многочисленных сценических миниатюр, юмористических произведений, фельетонов, рецензий. До отъезда в США в 1913 г. он выпустил сборники рассказов «Солнцеворот», «Весенняя печаль» и другие. За границей продолжил свою лит. деятельность. Его любимым писателем был А. П. Чехов, не случайно свой псевдоним он взял из чеховского рассказа «Попрыгунья».
Какие юмористические и сатирические приёмы использует Тэффи в главах «Спарта», «Воспитание детей»?
Какие юмористические и сатирические приёмы использует О.Дымов в разделе «Средние века»?
Что из данного текста остаётся актуальным для нашего времени?