Плс очень нужно , времени под завязку Всем известны фотографии одного из чудес света — грандиозные конусы египетских пирамид, усыпальниц фараонов и каменное изваяние их стража — Сфинкса. Взгляд его, кажется, устремлен далеко в во мглу тысячелетий, в те времена, когда по берегам Нила жили древние египтяне. Древний Египет до сих пор во многом остается загадочной страной. Ее называют «даром Нила», потому что без разливов этой реки жизнь здесь была бы невозможна. В тех местах очень жарко, солнце палит беспощадно, дождей почти не бывает. Но каждый год разливается Нил, оставляя, после того как возвращается в свои берега, слой плодородного ила, на котором вот уже много тысячелетий выращиваются обильные урожаи. Древние египтяне были великими строителями. До сих пор поражают воображение руины грандиозных храмов богам, которые, как они верили, создали небо, и землю, и воду, управляют знойными, всё иссушающими ветрами пустыни. Растения и плодородие, любовь и ненависть, мрак и свет, болезни и смерть — все имело своих богов и духов. Богов своих египтяне изображали в виде животных и птиц или людей с головами птиц или животных. Мифы о них возникли еще в те незапамятные времена, когда на месте пирамид была ровная, как стол, пустыня, а на месте Сфинкса — скала желтоватого песчаника. Лишь сложившаяся глубокая вера в богов заставила многие поколения людей воздвигать грандиозные храмы и усыпальницы. Мифы о богах и их деяниях — добрых и злых — египтяне оставили на свитках папируса, вырезали на камнях храмов, расписали ими стены подземных усыпальниц. Всего 200 лет назад французский ученый Ж. Ф. Шампольон сумел расшифровать древнеегипетские иероглифы и вернуть из забытья мифы, легенды, сказания древней цивилизации. Многих богов египтяне страшились, потому что они, как и все силы природы, были безжалостны к людям. А некоторых, слывших добрыми и защитниками, восхваляли. Боги сначала жили среди людей (в это свято верил каждый египтянин) и царствовали в долине Нила.
разбейте на главную и второстепенную информацию
Я з великим жалем перегортаю останню сторінку неймовірного оповідання відомого американського письменника Г. Уеллса «Чарівна крамниця» і опиняюся у зовсім іншому, реальному, буденному і не такому цікавому світі. Читаючи твір, я майже годину насолоджувалася дивовижним, радісним, чистим почуттям, адже я знаходилися у світі чарівної казки, від якої не хотілося відриватися і повертатися до повсякденних проблем. На превеликий жаль, мій світ зовсім не схожий на той казковий і дивовижний, в якому жив головний герой оповідання - маленький Джип.
У «Чарівній крамниці» мене все цікавило, чарувало і вабило: і чарівні дзеркала, і найнезвичайніший у світі капелюх, і порцелянова рука з колодою чарівних карт, і продавець крамниці, який з дивовижною спритністю діставав з рота і з-за вух кришталеві кульки. А які чудові іграшки були в цій лавці! Це й чарівні потяги, які рухалися без пружин і пари, і стійкі олов’яні солдатики, і коник-гойдалка, і чудова лялька, яка плакала і промовляла: «Яйце є — яйця немає». Все це — світ чарівної незабутньої казки, неповторний світ дитинства, у якому я опинилася завдяки неперевершеному таланту Г. Уеллса.
Автор оповідання якось зазначив: «Право називатися справжнім письменником має лише той, хто може навчити чого-небудь своїх сучасників, хто краще бачить навколо і більше бачить попереду. Я завжди згоден думати, що я усе-таки такий». І він мав рацію, адже своїм прекрасним оповіданням він вчив читачів розуміти, любити і шанувати людей, бачити в них прекрасне в навколишньому світі, бути безпосередніми і людяними. Нарешті, він вчив мріяти і вірити в диво, вчив сподіватися і не втрачати надію, що світ стане гуманнішим, прекраснішим, досконалішим, а головне — добрішим.
І хоч час дитинства дуже швидкоплинний, проте у подальшому житті саме він стає нам духовною опорою. І я ще раз переконалася у цьому, з задоволенням читаючи оповідання Г. Уеллса «Чарівна крамниця».
Я дочитала останню сторінку, згорнула книжку, але я впевнена, що на цьому моє знайомство з письменником не закінчиться. Я хочу і буду відкривати світ пригод і фантастики в інших творах Г. Уеллса, адже зустріч з одним з найулюбленіших моїх письменників для мене завжди — свято і радість.
Согласно легенде князь Олег пошел грандиозным походом на Константинополь. Византийцы, узнав об этом, закрыли гавань Царьграда огромной цепью и укрылись за стенами города. Олег велел вытащить ладьи на берег и поставить их на колеса. С попутным ветром под парусами русичи подошли к стенам столицы Византии. Увидев такое греки испугались и запросили мира. Князь Олег прибил свой щит к главным воротам города и подписал торговый договор выгодный русским купцам.
Слово "взятие" в исторической литературе к этому событию применяется. Я старалась, хоть как нибудь