по Литературе нужно. Заранее . 1. Как зовут главного героя рассказа? Сколько ему лет? 2. О чём мечтал главный герой? 3. Почему Бенджемин Дрисколл задумал сажать деревья на Марсе? Приведите цитаты. 4. Как главный герой осуществлял задуманное? Какое количество времени он сажал деревья? 5. Какие эмоции испытывал Бенджемин во время дождя? Приведите цитаты. 6. Почему произведение называется «Зелёное утро»?
МАЯКОВСЬКИЙ, Володимир Володимирович (Маяковский, Владимир Владимирович — 07.07.1893, с. Багдади, побл. Кутаїсі — 14.04.1930, Москва) - російський поет.Творчість Маяковського і по сьогоднішній день залишається визначним художнім здобутком російської поезії поч. XX ст. Його твори не позбавлені ідеологічних перекосів і пропагандистської риторики, але вони не можуть перекреслити об'єктивної значимості та масштабу художнього таланту Маяковського, реформаторської суті його поетичних експериментів, які для сучасників, та й для нащадків поета асоціювалися з революцією у мистецтві. Маяковський народився у Грузії, де проминуло його дитинство. Після смерті батька у 1906 р. сім'я перебралася у Москву, де Маяковський вступив у 4-ий клас П'ятої московської гімназії. У 1908 р. його відчислили звідти, а через місяць Маяковського заарештувала поліція у підпільній друкарні Московського комітету РСДРП. Упродовж наступного року його ще двічі заарештовували. У 1910—1911 pp. Маяковський займався у студії художника П. Келіна, а потім навчався в Училищі живопису, познайомився з художником і поетом Д. Бурлюком, під впливом якого формувалися авангардистські естетичні смаки Маяковського. Перші вірші Маяковський написав близько 1909 р. у в'язниці, до якої потрапив через зв'язок із підпільними революційними організаціями. Вірші поета-дебютанта були написані у доволі традиційній манері, яка наслідувала поезію російських символістів, і сам М. відразу ж від них відмовився. Справжнім поетичним хрещенням для М. стало його знайомство у 1911 р. з поетами-футуристами. У 1912 p. M. разом з іншими футуристами видав альманах «Ляпас суспільним смакам» («Пощёчина общественному вкусу»), підписаний Д. Бурлюком, О. Кручених і В. Маяковським, з віршами Маяковського «Ніч» («Ночь») і «Ранок» («Утро»), в якому в епатажно зухвалій манері проголошував розрив із традиціями російської класики, закликав до створення нової мови та літератури, такої, яка би відповідала духу сучасної «машинної» цивілізації і завданням революційного перетворення світу. Практичним втіленням декларованих Маяковським у альманасі футуристичних тез стала постановка у петербурзькому театрі «Луна-парк» у 1913 р. його віршованої трагедії «Володимир М.» («Владимир М.»). Особисто автор виступив режисером і виконавцем головної ролі — поета, котрий страждає у ненависному йому сучасному місті, що нівечить душі людей, котрі хоча й обирають поета своїм князем, але не здатні оцінити принесену ним жертву. У 1913 p. Маяковський разом з іншими футуристами здійснив велике турне містами СРСР: Сімферополь, Севастополь, Керч, Одеса, Кишинів, Миколаїв, Київ, Мінськ, Казань, Пенза, Ростов, Саратов, Тифліс, Баку. Художньою інтерпретацією програми нового мистецтва футуристи не обмежувались і намагалися впроваджувати у життя свої гасла практично, зокрема навіть одягом і поведінкою. їхні поетичні виступи, відвідини кав'ярень чи навіть звичайна прогулянка по місту нерідко супроводжувалися скандалами, бійкою, втручанням поліції.
Аполлон Григорьев назвал Некрасова «человеком с народным сердцем» . По словам Достоевского, поэт «любил всех тех, кто страдал от насилия» . Ещё в стихотворении «Размышление у парадного подъезда» Некрасов задаётся вопросом, обращаясь к русскому мужику: «Ты проснёшься ль, исполненный сил? » Иной ответ на вопрос об исторической роли народа даёт поэт в стихотворении «Железная дорога» . Первая часть его – это взволнованное раздумье автора о красоте природы «родимой Руси» . (Чтение отрывка наизусть) Во второй главе безмятежной красоте осенней природы противопоставлен страшный мир эксплуатации и человеческого горя. Эта глава связана не только с предыдущей, но и с эпиграфом: «Кто строил эту дорогу? » Картина строительства поразительна по своей социальной остроте. Поэт рисует процесс превращения крестьян, согнанных с «разных концов государства великого» , в пролетариев. На строительство их привели нужда и голод. Их грабят грамотеи-десятники, а труд рабочих протекает «под зноем, под холодом, с вечно согнутой спиной» . Автор представляет слово самим строителям – мы слышим монолог «толпы мертвецов» (Чтение отрывка наизусть) Потом рисует портрет одного из мирных детей труда – измождённого, больного белоруса, который «ржавой лопатою мёрзлую землю долбит» . В конце главы особую силу обретает голос автора. Поэт делает вывод о безграничных возможностях русского народа: «Вынесет всё – и широкую, ясную грудью дорогу проложит себе» . Третья глава переводит содержание в иной, более масштабный план. Речь заходит о том, может ли народ явиться создателем великих духовных ценностей. Для генерала, которому Некрасов предоставляет слово, народ – не созидающая, а только разрушающая сила. Четвёртая глава как будто подтверждает аргументы генерала о народе как о «диком скопище пьяниц» . Бочка вина примиряет с угнетателями: «Выпряг народ лошадей – и купчину с криком «ура» по дороге помчал» . Этим эпизодом завершается стихотворение. Прямых возражений генералу нет, реакционная сущность его идей опровергается всем содержанием «Железной дороги» .
Маяковський народився у Грузії, де проминуло його дитинство. Після смерті батька у 1906 р. сім'я перебралася у Москву, де Маяковський вступив у 4-ий клас П'ятої московської гімназії. У 1908 р. його відчислили звідти, а через місяць Маяковського заарештувала поліція у підпільній друкарні Московського комітету РСДРП. Упродовж наступного року його ще двічі заарештовували. У 1910—1911 pp. Маяковський займався у студії художника П. Келіна, а потім навчався в Училищі живопису, познайомився з художником і поетом Д. Бурлюком, під впливом якого формувалися авангардистські естетичні смаки Маяковського.
Перші вірші Маяковський написав близько 1909 р. у в'язниці, до якої потрапив через зв'язок із підпільними революційними організаціями. Вірші поета-дебютанта були написані у доволі традиційній манері, яка наслідувала поезію російських символістів, і сам М. відразу ж від них відмовився. Справжнім поетичним хрещенням для М. стало його знайомство у 1911 р. з поетами-футуристами. У 1912 p. M. разом з іншими футуристами видав альманах «Ляпас суспільним смакам» («Пощёчина общественному вкусу»), підписаний Д. Бурлюком, О. Кручених і В. Маяковським, з віршами Маяковського «Ніч» («Ночь») і «Ранок» («Утро»), в якому в епатажно зухвалій манері проголошував розрив із традиціями російської класики, закликав до створення нової мови та літератури, такої, яка би відповідала духу сучасної «машинної» цивілізації і завданням революційного перетворення світу. Практичним втіленням декларованих Маяковським у альманасі футуристичних тез стала постановка у петербурзькому театрі «Луна-парк» у 1913 р. його віршованої трагедії «Володимир М.» («Владимир М.»). Особисто автор виступив режисером і виконавцем головної ролі — поета, котрий страждає у ненависному йому сучасному місті, що нівечить душі людей, котрі хоча й обирають поета своїм князем, але не здатні оцінити принесену ним жертву. У 1913 p. Маяковський разом з іншими футуристами здійснив велике турне містами СРСР: Сімферополь, Севастополь, Керч, Одеса, Кишинів, Миколаїв, Київ, Мінськ, Казань, Пенза, Ростов, Саратов, Тифліс, Баку. Художньою інтерпретацією програми нового мистецтва футуристи не обмежувались і намагалися впроваджувати у життя свої гасла практично, зокрема навіть одягом і поведінкою. їхні поетичні виступи, відвідини кав'ярень чи навіть звичайна прогулянка по місту нерідко супроводжувалися скандалами, бійкою, втручанням поліції.
Иной ответ на вопрос об исторической роли народа даёт поэт в стихотворении «Железная дорога» .
Первая часть его – это взволнованное раздумье автора о красоте природы «родимой Руси» . (Чтение отрывка наизусть)
Во второй главе безмятежной красоте осенней природы противопоставлен страшный мир эксплуатации и человеческого горя. Эта глава связана не только с предыдущей, но и с эпиграфом: «Кто строил эту дорогу? » Картина строительства поразительна по своей социальной остроте. Поэт рисует процесс превращения крестьян, согнанных с «разных концов государства великого» , в пролетариев. На строительство их привели нужда и голод. Их грабят грамотеи-десятники, а труд рабочих протекает «под зноем, под холодом, с вечно согнутой спиной» .
Автор представляет слово самим строителям – мы слышим монолог «толпы мертвецов» (Чтение отрывка наизусть) Потом рисует портрет одного из мирных детей труда – измождённого, больного белоруса, который «ржавой лопатою мёрзлую землю долбит» .
В конце главы особую силу обретает голос автора. Поэт делает вывод о безграничных возможностях русского народа: «Вынесет всё – и широкую, ясную грудью дорогу проложит себе» .
Третья глава переводит содержание в иной, более масштабный план. Речь заходит о том, может ли народ явиться создателем великих духовных ценностей. Для генерала, которому Некрасов предоставляет слово, народ – не созидающая, а только разрушающая сила.
Четвёртая глава как будто подтверждает аргументы генерала о народе как о «диком скопище пьяниц» . Бочка вина примиряет с угнетателями: «Выпряг народ лошадей – и купчину с криком «ура» по дороге помчал» . Этим эпизодом завершается стихотворение. Прямых возражений генералу нет, реакционная сущность его идей опровергается всем содержанием «Железной дороги» .