Олександр ДовженкоОлександр Петрович Довженко - український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа.Народився Олександр Петрович на хуторі В'юнище, у багатодітній селянській родині 10 вересня 1894 року. У різних джерелах інформації пишуть різні дати дати народження чоловіка - чи 10 чи 11 вересня. Потрібно знати що батько Олександра Петро Семенович Довженко був нащадком козацького стану. Сім'я була бідною, незаможною, але у ній було 14 дітей: Василь, Лаврін, Оврам, Сергій, Іван, Григорій, Олександр, Прасковія, Анна, Мотрона, Андрій, Кулина, Поліна і також була дитина, яка померла при народженні чи у перші дні життя. Олександр згадував хлопчика як "нехрещений". Діти в сім'ї рано помирали, майже всі не дожили до працездатного віку, отму в спогадах про дитинство Олександра поставали плач і похорон. Він дуже любив матір про яку писав "народжена для пісень вона все життя проплакала, проводжаючи назавжди". Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.Вчився в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».
В рассказе «Уроки французского» писатель Валентин Распутин рассказал о своем детстве. Может быть, поэтому рассказ произвел на меня такое впечатление? Ведь в нем ничего не выдумано. Я представил себе это время: послевоенное, голодное, когда макароны были невиданной роскошью. Представил этого мальчика желающего учиться. Однако учиться на голодный желудок так трудно! Голод мучил его даже во сне. То, что изредка присылала ему из дому мать, кто-то постоянно воровал. И вот он начинает играть на деньги, чтобы на выигранный рубль купить себе молока. Но голод — еще не все. Ему было одиноко в этом городе, без родных, без друзей, вечно избиваемый теми, с кем он играл в «чику». Какое же счастье, что на его пути встретилась Лидия Михайловна! Оказывается, и в это трудное голодное время люди не ожесточились, были такие, как Лидия Михайловна, которая, почувствовав, что с ее учеником творится неладное, пришла к нему на И сделала она это незаметно, чтобы не оскорбить самолюбия мальчика. Она научила его преодолевать трудности, избавила от излишней застенчивости и робости сельского мальчика, попавшего в районный центр. Понимая, что она рискует потерять работу, учительница начинает играть со своим учеником на деньги — маленькая хитрость, чтобы, проигрывая самой, дать ему возможность заработать этот рубль на молоко. В конце концов, Лидии Михайловне пришлось уехать из города: директор школы застал ее за игрой на деньги. Лидия Михайловна не стала объясняться с директором, ведь тогда все узнали бы, что она, таким образом, хотела своему ученику. Она предпочла уехать. Но и в другом городе учительница не забыла о своем ученике и прислала ему посылку с макаронами и тремя красными яблоками. А мальчик видел яблоки прежде только на картинке. Этот эпизод особенно тронул меня. Я думаю, что уроки Лидии Михайловны мальчик помнил всю жизнь, а став писателем, рассказал о них.
ответ: пишу про детство
Олександр ДовженкоОлександр Петрович Довженко - український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа.Народився Олександр Петрович на хуторі В'юнище, у багатодітній селянській родині 10 вересня 1894 року. У різних джерелах інформації пишуть різні дати дати народження чоловіка - чи 10 чи 11 вересня. Потрібно знати що батько Олександра Петро Семенович Довженко був нащадком козацького стану. Сім'я була бідною, незаможною, але у ній було 14 дітей: Василь, Лаврін, Оврам, Сергій, Іван, Григорій, Олександр, Прасковія, Анна, Мотрона, Андрій, Кулина, Поліна і також була дитина, яка померла при народженні чи у перші дні життя. Олександр згадував хлопчика як "нехрещений". Діти в сім'ї рано помирали, майже всі не дожили до працездатного віку, отму в спогадах про дитинство Олександра поставали плач і похорон. Він дуже любив матір про яку писав "народжена для пісень вона все життя проплакала, проводжаючи назавжди". Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.Вчився в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».В рассказе «Уроки французского» писатель Валентин Распутин рассказал о своем детстве. Может быть, поэтому рассказ произвел на меня такое впечатление? Ведь в нем ничего не выдумано. Я представил себе это время: послевоенное, голодное, когда макароны были невиданной роскошью. Представил этого мальчика желающего учиться. Однако учиться на голодный желудок так трудно! Голод мучил его даже во сне. То, что изредка присылала ему из дому мать, кто-то постоянно воровал. И вот он начинает играть на деньги, чтобы на выигранный рубль купить себе молока. Но голод — еще не все. Ему было одиноко в этом городе, без родных, без друзей, вечно избиваемый теми, с кем он играл в «чику». Какое же счастье, что на его пути встретилась Лидия Михайловна! Оказывается, и в это трудное голодное время люди не ожесточились, были такие, как Лидия Михайловна, которая, почувствовав, что с ее учеником творится неладное, пришла к нему на И сделала она это незаметно, чтобы не оскорбить самолюбия мальчика. Она научила его преодолевать трудности, избавила от излишней застенчивости и робости сельского мальчика, попавшего в районный центр. Понимая, что она рискует потерять работу, учительница начинает играть со своим учеником на деньги — маленькая хитрость, чтобы, проигрывая самой, дать ему возможность заработать этот рубль на молоко. В конце концов, Лидии Михайловне пришлось уехать из города: директор школы застал ее за игрой на деньги. Лидия Михайловна не стала объясняться с директором, ведь тогда все узнали бы, что она, таким образом, хотела своему ученику. Она предпочла уехать. Но и в другом городе учительница не забыла о своем ученике и прислала ему посылку с макаронами и тремя красными яблоками. А мальчик видел яблоки прежде только на картинке. Этот эпизод особенно тронул меня. Я думаю, что уроки Лидии Михайловны мальчик помнил всю жизнь, а став писателем, рассказал о них.