Роман ф.и. достоевского " преступление и наказание" - это произведение, того, как долго и трудно шла через страдания и ошибки человеческая душа к постижению истины. преступление раскольникова-это игнорирование христианских заповедей, а человек,который в своей гордыне смог их преступить, по религиозным понятиям, способен на всё. не обладая необходимыми материальными возможностями, он решает убить старуху-процентщицу, ограбить её и получить средства для достижения своих целей. при этом он постоянно мучается одним вопросом: имеет ли он право на преступление юридических законов? можно сказать, что сюжет романа имеет зеркальный характер: сначала преступление христианских заповедей, затем убийство; сначала признание убийства, затем постижение идеала любви к ближнему, истинное раскаяние, очищение,воскрешение к новой жизни. общая картина жизни романа мрачная, серая: петербург, парадный у невы, но чаще грязный,сенная площадь, заселённая торговцами , лоточниками, содержателями "заведений", трактирщиками. но здесь же, в петербурге, можно найти крупицы иной жизни- стабильной, участливой, очевидно,, сдерживающей всеобщий развал. раскольников путается в объяснении мотивов совершённого убийства, потому что ни один из них не является для него достаточно точным объяснением, он растерян и подавлен. смысл романа в том, что человек совершает преступление и сам же наказывает себя. после любого преступления обязательно будет наказание. а раскольников, почти сразу понял свою вину и испугался, поэтому почти ничего не взял. после убийства он испытывает тяжкие муки совести, и в тоже время раскольников остро почувствовал, что ему необходимы близкие, их участие, поэтому он так нуждается в соне. мне жаль, что раскольников больше не нашёл способов, как заработать денег.
ответ оставил Гость Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак Портрет Хоча про вас і пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну, хоч ви на вид такий, пробачте, і маленькі, і не дуже неначебто й здорові Не знаю, чого вони оце так тікають, — сказав дід Платон, ідучи за Савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. — Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди. Еге, — промовив Савка. — Скільки літ їх учили, ти подумай, Платоне. А вони тікають. От він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської й дитячої крові Психологічна характеристика (думки, почуття тощо) Я був тоді ще командиром танка, що залишивсь у німців з пробитим мотором. А до війни я був садівником. Сади колгоспам садив, співав пісень, дівчаточок любив та, мабуть, що й усе. Капітан Колодуб так тепло і разом з тим з такою тонкою, знайомою всім іронією усміхнувся, що за ним тихо усміхнулася вся землянка Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. Він стояв уже біля човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери… Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас Характер (учинки, ставлення до інших) Командир умів оповідати. Вони були добрі бійці, і Петро Колодуб любив їх Я дивився на діда Платона і з насолодою слухав кожне його слово. Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу Характеристика героя іншими персонажами
Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому,
як на хлопчику батьків піджак
Портрет
Хоча про вас і пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну, хоч ви на вид такий, пробачте, і маленькі, і не дуже неначебто й здорові
Не знаю, чого вони оце так тікають, — сказав дід Платон, ідучи за Савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. — Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди. Еге, — промовив Савка. — Скільки літ їх учили, ти подумай, Платоне. А вони тікають. От він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської й дитячої крові
Психологічна характеристика (думки, почуття тощо)
Я був тоді ще командиром танка, що залишивсь у німців з пробитим мотором. А до війни я був садівником. Сади колгоспам садив, співав пісень, дівчаточок любив та, мабуть, що й усе. Капітан Колодуб так тепло і разом з тим з такою тонкою, знайомою всім іронією усміхнувся, що за ним тихо усміхнулася вся землянка
Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. Він стояв уже біля човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери… Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас
Характер (учинки, ставлення до інших)
Командир умів оповідати. Вони були добрі бійці, і Петро Колодуб любив їх
Я дивився на діда Платона і з насолодою слухав кожне його слово. Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу
Характеристика героя іншими персонажами