Листопад — ворота зимиЄ таке прислів’я: листопад — ворота зими. У народі цей місяць називають також падолист або напівзимник, адже саме він має з’єднати глибоку осінь з ранньою зимою. Це період, коли всі роботи закінчені, можна і дух перевести, відпочити. Листопад на Русі завжди був ситим місяцем, в будинку було багато їжі. Велику частину часу проводили в теплі, у печі. Наші предки вишивали, чинили зимовий одяг, займалися іншими хатніми справами.
Закінчується осінь, але ні-ні та й піднесе сюрприз — видасть такий погожий листопадовий день, що ошукані квіти й мошки боязко вилазять на світло: невже весна? Але, прийшовши в себе, листопад тут же починає проливати холодні сльози, а то і зовсім посипає сніжком, ховаючи сірість і убогість фарб під біле покривало. Робота у нього така — землю до зими готувати, грудень зустрічати.
Обличчя листопада ніби ластовинням вкрите. Він і пістрявий від листяного килима, і чорний, де земля гола. Як випаде сніг, але відлига перейде в наступ, він смугастий, зебровий. А коли, нарешті, зима осінь потіснить, сніг випаде — він білий.
Листопад — місяць, у якого напоготові й віз, і сани. Тому й кажуть: «Листопад — вересню онук, жовтню — син, а зимі — рідний брат». У цей час йде боротьба осені з зимою, тому холоднеча зі снігом часто перемежовується з періодами відносного тепла. Через нестійкий характер листопад часто порівнюють з березнем, адже обидва місяці відмежовують зиму від літа — березень за в гості весну, а листопад зачиняє ворота осені. Залишається зовсім трохи до зими.
Під цю пору з дерев опадає останнє листя, й ліс стає незатишним, непривітним. «У листопаді голо в саду», – говорить народна мудрість. Вже не так голосно співають пташки. Жива природа біологічно налаштовується на зимовий спочинок.
Дні стають ще коротше, а ночі — довгими-довжелезними та найтемнішими. Сіре небо плаче дрібним дощиком, дме холодний вітер. Смутна пора! Чекаємо зимових холодів…
Главный герой рассказа — Юшка. Добрый и сердечный Юшка обладает редким даром любви. Эта любовь истинно святая и чистая: «Он склонялся к земле и целовал цветы, стараясь не дышать на них, чтоб они не испортились от его дыхания, он гладил кору на деревьях и подымал с тропинки бабочек и жуков, которые пали замертво, и долго всматривался в их лица, чувствуя себя без них осиротевшим». Погружаясь в мир природы, вдыхая аромат лесов и трав, он отдыхает душой и даже перестает чувствовать свой недуг (бедный Юшка страдае т от чахотки). Искренне любит он и людей, в особенности же одну сиротку, которую вырастил, выучил в Москве, отказывая себе во всем: он никогда не пил чаю, не ел сахара, «чтоб она ела его». Каждый год ездит он проведывать девушку, привозит денег на весь год, чтобы она могла жить и учиться. Он любит её больше всего на свете, и она, наверное, единственная из всех людей, отвечает ему «всем теплом и светом своего сердца». Достоевский писал: «Человек есть тайна». Юшка же в своей «нагой» простоте кажется людям откровенно понятным. Но его непохожесть на всех раздражает не только взрослых, но и детей, а также влечёт к нему человека «со слепым сердцем». Всю жизнь несчастного Юшку все бьют, оскорбляют и обижают. Дети и взрослые потешаются над Юшкой, упрекают его «за безответную глупость». Однако он никогда не проявляет злобы к людям, никогда не отвечает на их оскорбления. Дети бросают в него камни и грязь, толкают его, не понимая, почему он не ругает их, не гонится за ними с хворостиной, как другие взрослые. Наоборот, когда ему бывало совсем уж больно, этот странный человек говорил: «Чего вы, родные мои, чего вы, маленькие!.. Вы, должно быть, любите меня?.. Отчего я вам всем нужен?..» Наивный Юшка видит в непрерывных издевательствах людей извращенную форму любви к себе: «Меня, Даша, народ любит!» — говорит он хозяйской дочери. Перед нами старый на вид человек, слабый, больной. «Он был мал ростом и худ; на сморщенном лице его вместо усов и бороды росли по отдельности редкие седые волосы; глаза же были белые, как у слепца, и в них всегда стояла влага, как не остывающие слёзы». Он долгие годы носит без смены одну и ту же одежду, напоминающую рубище. И стол его скромен: чаю он не пил и сахару не покупал. Он — подручный у главного кузнеца, выполняет работу незаметную для постороннего глаза, хотя и необходимую. Он первым идёт поутру в кузницу и (последним покидает, так что старики и старухи сверяют по нему начало и конец дня. Но в глазах взрослых, отцов и матерей Юшка — человек ущербный, не умеющий жить, ненормальный, потому-то именно его вспоминают они, ругая детей: мол, будешь как Юшка. Кроме того, каждый год Ю куда-то уходит на’ месяц и потом возвращается. Уйдя далеко от людей, Юшка преображается. Он распахнут миру: благоуханию трав, голосу рек, пению птиц, веселью стрекоз, жуков, кузнечиков — живет одним дыханием, одной живой радостью с этим миром. Мы видим Юшку весёлым и счастливым. И умирает Юшка из-за того, что оскорблено его принципиальное чувство и убеждение в том, что каждый человек «по надобности» своей равен другому. Только после его смерти оказывается, что он всё же был прав в своих убеждениях: он действительно был нужен людям.
Твір-міркування на тему «Листопад — ворота зими»
Листопад — ворота зимиЄ таке прислів’я: листопад — ворота зими. У народі цей місяць називають також падолист або напівзимник, адже саме він має з’єднати глибоку осінь з ранньою зимою. Це період, коли всі роботи закінчені, можна і дух перевести, відпочити. Листопад на Русі завжди був ситим місяцем, в будинку було багато їжі. Велику частину часу проводили в теплі, у печі. Наші предки вишивали, чинили зимовий одяг, займалися іншими хатніми справами.
Закінчується осінь, але ні-ні та й піднесе сюрприз — видасть такий погожий листопадовий день, що ошукані квіти й мошки боязко вилазять на світло: невже весна? Але, прийшовши в себе, листопад тут же починає проливати холодні сльози, а то і зовсім посипає сніжком, ховаючи сірість і убогість фарб під біле покривало. Робота у нього така — землю до зими готувати, грудень зустрічати.
Обличчя листопада ніби ластовинням вкрите. Він і пістрявий від листяного килима, і чорний, де земля гола. Як випаде сніг, але відлига перейде в наступ, він смугастий, зебровий. А коли, нарешті, зима осінь потіснить, сніг випаде — він білий.
Листопад — місяць, у якого напоготові й віз, і сани. Тому й кажуть: «Листопад — вересню онук, жовтню — син, а зимі — рідний брат». У цей час йде боротьба осені з зимою, тому холоднеча зі снігом часто перемежовується з періодами відносного тепла. Через нестійкий характер листопад часто порівнюють з березнем, адже обидва місяці відмежовують зиму від літа — березень за в гості весну, а листопад зачиняє ворота осені. Залишається зовсім трохи до зими.
Під цю пору з дерев опадає останнє листя, й ліс стає незатишним, непривітним. «У листопаді голо в саду», – говорить народна мудрість. Вже не так голосно співають пташки. Жива природа біологічно налаштовується на зимовий спочинок.
Дні стають ще коротше, а ночі — довгими-довжелезними та найтемнішими. Сіре небо плаче дрібним дощиком, дме холодний вітер. Смутна пора! Чекаємо зимових холодів…