Жизненный путь Ивана Александровича Гончарова – будущего писателя, критика и публициста – начался 6 июня 1812 году, когда Гончаров только родился. Проведя детство в Симбирске, Иван окончил коммерческое училище, после чего в 1831 переехал в Москву, где поступил в Московский Университет. Жизнь в университете была для будущего писателя неплохим опытом, так как именно здесь он познакомился с Лермонтовым, Герценым, Белинским и ещё с рядом других деятелей литературного творчества. Когда Иван Гончаров получил окончил обучение и получил в диплом, то он стал работать секретарём в Симбирске, после чего переехал в Санкт-Петербург, где и началась его писательская карьера.
В Петербурге Гончаров стал полноценным участником литературного кружка, который сподвиг его на написание нескольких стихотворений и повестей. Общение с такими современниками, как Гоголь и Некрасов, повлияло на Гончарова, и вскоре было написано первое масштабное произведение автора – “Обыкновенная история”, – которое через некоторое время в 1847 году было опубликовано в журнале “Современник” и принесло писателю некоторую долю известности, позволив начать свой творческий путь писателя прозы.
Жуль Верн — один із моїх найулюбленіших письменників. У творах французького класика науково-фантастичної та пригодницької літератури мене приваблює не тільки захопливі пригоди головних героїв, а й їх уміння протистояти життєвим негараздам. Особливо вразив мене герой на ім’я Дік Сенд, якого всі поважно називали п’ятнадцятирічним капітаном. Насправді, коли шхуна-бриг «Пілігрим» вирушила для полювання на китів у південних морях, Діку Сенд виповнилося лише п’ятнадцять років, проте він вже мав багатий життєвий досвід. Цікаво, що колись і сам Жуль Верн мріяв про морські подорожі. Відомий навіть такий факт: коли майбутньому письменнику виповнилося дванадцять років, він, одягшись юнгою, пробрався на шхуну «Коралі», що мала відпливати до Індії. Хлопець вже уявляв неосяжні простори Атлантики, невідомі острови, але раптом на кораблі з’явився батько й забрав маленького мандрівника додому. Можливо, коли письменник створював роман «П’ятнадцятирічний капітан», він подумки повертався до тих давніх часів, згадував свою невдалу спробу підкорити морські простори. А згадуючи, вигадав свою так і нездійснену пригоду. Вже на перших сторінках роману ми знайомимося із головним героєм — п’ятнадцятирічним капітаном. Хлопець був сиротою й виховувався у дитячому будинку. Ніхто не знав його справжнього імені, адже Діком його назвали на честь жалісливого перехожого, який знайшов на вулиці малюка. А прізвище Сенд, що перекладається з англійської як «пісок», — на згадку про місце, де його знайдено: «на ріжку піщаної коси Сенді-Гук, що утворює вхід до порту Нью-Йорк у гирлі річки Гудзон». На відміну від своїх однолітків Дік був дуже серйозним і відповідальним. У його очах пломеніла рішучість. Він міг вже-ориймати рішення і доводити свої задуми до кінця. Хлопець рано усвідомив своє становище, тому вирішив попри все стати справжньою людиною. Дік Сенд навчався постійно і не хотів зупинятися на досягнутому.
Жизненный путь Ивана Александровича Гончарова – будущего писателя, критика и публициста – начался 6 июня 1812 году, когда Гончаров только родился. Проведя детство в Симбирске, Иван окончил коммерческое училище, после чего в 1831 переехал в Москву, где поступил в Московский Университет. Жизнь в университете была для будущего писателя неплохим опытом, так как именно здесь он познакомился с Лермонтовым, Герценым, Белинским и ещё с рядом других деятелей литературного творчества. Когда Иван Гончаров получил окончил обучение и получил в диплом, то он стал работать секретарём в Симбирске, после чего переехал в Санкт-Петербург, где и началась его писательская карьера.
В Петербурге Гончаров стал полноценным участником литературного кружка, который сподвиг его на написание нескольких стихотворений и повестей. Общение с такими современниками, как Гоголь и Некрасов, повлияло на Гончарова, и вскоре было написано первое масштабное произведение автора – “Обыкновенная история”, – которое через некоторое время в 1847 году было опубликовано в журнале “Современник” и принесло писателю некоторую долю известности, позволив начать свой творческий путь писателя прозы.