Мабуть, кожен з нас рано чи пізно ставить собі запитання: «У чому полягає суть мого існування?» Люди все своє життя шукають відповідь, комусь це дається легко, а хтось, лежачи на смертному одрі, усвідомлює, що так і не зміг віднайти істину. Ще одне «вічне» питання — «У чому полягає щастя?» Для когось воно ховається в дрібницях, для інших — у знаходженні сенсу життя. Хтось так і не усвідомлює, що щастя завжди поруч: до нього просто варто протягнути руку, зробити перший крок у вірному напрямку.
Іван Дідух — головний герой новели Василя Стефаника «Камінний хрест». Саме в нього варто повчитись не тільки надзвичайної наполегливості та сили духу, а й уміння радіти тому, що в тебе є. Адже чоловік, вернувшись з десятилітньої служби у війську, отримав у спадок всього-на-всього клаптик землі, яка була передана йому від батьків. Та й та була не дуже родюча: це був горб, занедбаний і забутий, з якого жінки в селі копали пісок, через що він зяяв численними ямами і провалами. Іван Дідух зумів зібрати свою волю в кулак, та, запрігшись разом зі своїм конем, стати до обробки землі. Він важко працював, рясно зрошуючи горб своїм потом. Здавалося б, що життя в Канаді, яке чекало його через стільки років непосильного труду, мало принести щастя чоловікові. Але еміграція стала для нього трагедією: Іван Дідух не міг усвідомити, що змушений кинути усе те, на що поклав не один рік титанічних зусиль, у що він вклав свою душу.
Від’їжджаючи, чоловік поставив на горбі камінний хрест. На цьому були вибиті імена подружжя Дідухів. Не знаючи долі селянина можна подумати, що це доволі егоїстичний поступок. Проте заглибившись в деталі життя Івана Дідуха ми бачимо, що насправді цей камінний хрест — не просто знак, який має нагадувати односельчанам про сім’ю, яка володіла горбом. Це — пам’ятник тій сізіфовій праці, яку здійснював з року в рік бідний селянин. Сцена прощання з жителями села неспроста нагадує читачеві похорон: від’їжджаючи, Іван Дідух прощається з усім своїм попереднім життям, з тим, що було сенсом його існування протягом багатьох років.
Створюючи такий знаковий символ, Василь Стефаник заклав у нього глибокий зміст і підтекст: камінний хрест — це втілення трагізму долі усіх українців-емігрантів, які наприкінці 19 століття були змушені їхати за океан у пошуках кращого життя. Це пам’ятка про всі ті українські сім’ї, яких не змогла прогодувати та утримати рідна земля. Це згадка про тих українців, які не мали змогли віддати всю свою любов та працелюбність краю, який приютив їх в дитинстві.
Новела Василя Стефаника «Камінний хрест» — це художнє втілення реальної історії, яка трапилась в сім’ї Стефана Дідуха, що став прототипом головного героя твору. І сьогодні справді на одному з горбів Івано-Франківщини стоїть ця пам’ятка усім українським емігрантам. Покоління змінились, і, можливо, нащадки цих селян уже й не пам’ятають рідного коріння. Забулись традиції, загубилась мова. А хрест все стоїть — як німе нагадування про тих, хто вже ніколи не повернеться до України…
Сказки, это как правило произведения устного народного творчества, но могут быть и авторские. Общее у них одно - у сказок хороший конец, добро побеждает зло. И когда добро торжествует, всегда радостно. Поэтому и сказал писатель , что сказка, это счастье душе.
Но мы всегда анализируем сказку, задаём вопросы.Например, почему произошло какое-то событие, которое дало возможность злу сделать что-то плохое, рассуждаем, почему так произошло и что нужно было сделать, чтобы избежать плохое событие. А это и есть пища для ума. Так что прав был А.П.Платонов, когда так охарактеризовал значение сказки.
Объяснение:
Мабуть, кожен з нас рано чи пізно ставить собі запитання: «У чому полягає суть мого існування?» Люди все своє життя шукають відповідь, комусь це дається легко, а хтось, лежачи на смертному одрі, усвідомлює, що так і не зміг віднайти істину. Ще одне «вічне» питання — «У чому полягає щастя?» Для когось воно ховається в дрібницях, для інших — у знаходженні сенсу життя. Хтось так і не усвідомлює, що щастя завжди поруч: до нього просто варто протягнути руку, зробити перший крок у вірному напрямку.
Іван Дідух — головний герой новели Василя Стефаника «Камінний хрест». Саме в нього варто повчитись не тільки надзвичайної наполегливості та сили духу, а й уміння радіти тому, що в тебе є. Адже чоловік, вернувшись з десятилітньої служби у війську, отримав у спадок всього-на-всього клаптик землі, яка була передана йому від батьків. Та й та була не дуже родюча: це був горб, занедбаний і забутий, з якого жінки в селі копали пісок, через що він зяяв численними ямами і провалами. Іван Дідух зумів зібрати свою волю в кулак, та, запрігшись разом зі своїм конем, стати до обробки землі. Він важко працював, рясно зрошуючи горб своїм потом. Здавалося б, що життя в Канаді, яке чекало його через стільки років непосильного труду, мало принести щастя чоловікові. Але еміграція стала для нього трагедією: Іван Дідух не міг усвідомити, що змушений кинути усе те, на що поклав не один рік титанічних зусиль, у що він вклав свою душу.
Від’їжджаючи, чоловік поставив на горбі камінний хрест. На цьому були вибиті імена подружжя Дідухів. Не знаючи долі селянина можна подумати, що це доволі егоїстичний поступок. Проте заглибившись в деталі життя Івана Дідуха ми бачимо, що насправді цей камінний хрест — не просто знак, який має нагадувати односельчанам про сім’ю, яка володіла горбом. Це — пам’ятник тій сізіфовій праці, яку здійснював з року в рік бідний селянин. Сцена прощання з жителями села неспроста нагадує читачеві похорон: від’їжджаючи, Іван Дідух прощається з усім своїм попереднім життям, з тим, що було сенсом його існування протягом багатьох років.
Створюючи такий знаковий символ, Василь Стефаник заклав у нього глибокий зміст і підтекст: камінний хрест — це втілення трагізму долі усіх українців-емігрантів, які наприкінці 19 століття були змушені їхати за океан у пошуках кращого життя. Це пам’ятка про всі ті українські сім’ї, яких не змогла прогодувати та утримати рідна земля. Це згадка про тих українців, які не мали змогли віддати всю свою любов та працелюбність краю, який приютив їх в дитинстві.
Новела Василя Стефаника «Камінний хрест» — це художнє втілення реальної історії, яка трапилась в сім’ї Стефана Дідуха, що став прототипом головного героя твору. І сьогодні справді на одному з горбів Івано-Франківщини стоїть ця пам’ятка усім українським емігрантам. Покоління змінились, і, можливо, нащадки цих селян уже й не пам’ятають рідного коріння. Забулись традиції, загубилась мова. А хрест все стоїть — як німе нагадування про тих, хто вже ніколи не повернеться до України…
Сказки, это как правило произведения устного народного творчества, но могут быть и авторские. Общее у них одно - у сказок хороший конец, добро побеждает зло. И когда добро торжествует, всегда радостно. Поэтому и сказал писатель , что сказка, это счастье душе.
Но мы всегда анализируем сказку, задаём вопросы.Например, почему произошло какое-то событие, которое дало возможность злу сделать что-то плохое, рассуждаем, почему так произошло и что нужно было сделать, чтобы избежать плохое событие. А это и есть пища для ума. Так что прав был А.П.Платонов, когда так охарактеризовал значение сказки.
Объяснение: