Напевне, кожен народ має у своїй фольклорній спадщині цілу низку героїв, які були захисниками скривджених, пригноблених, поневолених. Усі ці твори мали багато спільних рис, а відмінності між ними можна було пояснити історичними фактами та географічним розташуванням країни чи місцевості.
Фольклорні балади про Робін Гуда не є винятком. Англійці в образі шляхетного розбійника втілили свої мрії про захист від несправедливості й деспотії. Слід зауважити, що історичним тлом появи
і легендарного Робін Гуда, і справжніх месників у Англії стало поневолення англосаксів лицарями-норманами у XII столітті, коли корінне населення страждало від утисків загарбників.
Улюбленця легенд народ наділив типовими рисами: він, насамперед, справедливий, шляхетний, добрий, до того ж має неабияке почуття гумору. Серед його друзів — представники різних верств населення: Алан Дейль (співець), Мач (мірошник), Річард Лі (лицар), Мідл (мідник), Артур Бленд (чинбар), чернець Тук та багато інших. Вони завжди поруч із Робін Гудом у найважчих випробуваннях, що їм посилала доля або випадок, бо свято вірять у перемогу справедливості й добра на землі.
Робін Гуд у самому дитинстві побачив, що таке несправедливість, коли маєток батька підступно відібрали нормани. Тож згодом, зазнаючи принижень і образ, він обирає шлях опору, згуртовуючи довкола себе таких же «лісових братів». Робін Гуд зауважує: «Мої найлютіші вороги — це святі отці, барони та поміщики, що ссуть кров із нещасного люду». У легендах такими ворогами проти Робін Гуда виступають, насамперед, єпископ Герфорда та шериф Ноттінгема, вони влаштовують часом небезпечні пастки, проте кожного разу «лісові брати» отримують перемогу, бо симпатії простих людей на їхньому боці.
Переважна більшість легенд про «справедливого розбійника» містить смішні сцени, анекдотичні діалоги, навіть кепкування з улюбленця народу — Робіна Гуда. Він так само був веселої вдачі, як і його товариші, котрі цінували військову вправність, дотепні жарти, дружбу, вірність, а також були мастаками і в пісні, і в танці, і в їжі.
Не обійшлося і без романтичних пригод, яких зазнав Робін Гуд, покохавши прекрасну Меріан. Як справжній лицар, він з великою повагою ставиться до всіх жінок, тож його Дама Серця в легендах посідає особливе місце, оскільки теж поділяє його погляди та всіляко намагається до своєму коханому у справедливій боротьбі.
Ще один улюбленець народу — король Річард Левове Серце, справедливий правитель, тож не дивно, що в легендах вони з Робін Гудом стають друзями. Король усіх «лісових братів» узяв на службу, гідно винагородивши їх і благословивши шлюб Робіна Гуда з Меріан.
Не оминула лиха доля легендарного лицаря — у розквіті сил він помирає. Ховають його на тому місці, куди вказала остання, пущена Робін Гудом, стріла. На надгробку начебто викарбувані такі слова:
Він доблесно і чесно жив,
Він кривди серцем не любив.
Із ним гуляли молодці —
Безстрашні вольнії стрільці,
Серед яких він перший був,
Чим славу Англії здобув.
Тож, доки несправедливість матиме місце в суспільстві, доти житиме в народі надія на захисника й рятівника, подібного до світлого образу Робіна Гуда. ф
Османо-венгерские войны — серия войн между Османской империей и Венгерским королевством.
После битвы на Косовом поле 1389 года казалось, что Османская империя готова завоевать весь Балканский полуостров. Однако османское вторжение в Сербию привело к вступлению в войну с турками Венгрии, у которой были свои интересы на Балканах и которая предпочитала, чтобы Сербия, Болгария, Валахия и Молдавия были её, а не турецкими, вассалами.
Сначала венгры устроили крестовый поход на Варну, однако турки разбили крестоносцев в битве при Варне в 1444 году и во 2-й битве на Косовом поле в 1448 году. Тем не менее венгры сумели организовать оборону Балкан, что доставило серьёзные неприятности туркам: в 1456 году турки безуспешно осаждали Белград, а в Валахии с венгерской сопротивление туркам оказывал Влад III Цепеш.
Баязид II и Сулейман I сумели переломить ход событий в пользу турок, и в 1526 году венгерский король Лайош II пал в Мохачской битве вместе с 14 тысячами своих солдат. После этого восточная часть Венгерского королевства обрела независимость (Восточно-Венгерское королевство, впоследствии Княжество Трансильвания), став данническим государством Османской империи, и постоянно воевала с отошедшей Габсбургам Королевской Венгрией на турецкой стороне.
Фольклорні балади про Робін Гуда не є винятком. Англійці в образі шляхетного розбійника втілили свої мрії про захист від несправедливості й деспотії. Слід зауважити, що історичним тлом появи
і легендарного Робін Гуда, і справжніх месників у Англії стало поневолення англосаксів лицарями-норманами у XII столітті, коли корінне населення страждало від утисків загарбників.
Улюбленця легенд народ наділив типовими рисами: він, насамперед, справедливий, шляхетний, добрий, до того ж має неабияке почуття гумору. Серед його друзів — представники різних верств населення: Алан Дейль (співець), Мач (мірошник), Річард Лі (лицар), Мідл (мідник), Артур Бленд (чинбар), чернець Тук та багато інших. Вони завжди поруч із Робін Гудом у найважчих випробуваннях, що їм посилала доля або випадок, бо свято вірять у перемогу справедливості й добра на землі.
Робін Гуд у самому дитинстві побачив, що таке несправедливість, коли маєток батька підступно відібрали нормани. Тож згодом, зазнаючи принижень і образ, він обирає шлях опору, згуртовуючи довкола себе таких же «лісових братів». Робін Гуд зауважує: «Мої найлютіші вороги — це святі отці, барони та поміщики, що ссуть кров із нещасного люду». У легендах такими ворогами проти Робін Гуда виступають, насамперед, єпископ Герфорда та шериф Ноттінгема, вони влаштовують часом небезпечні пастки, проте кожного разу «лісові брати» отримують перемогу, бо симпатії простих людей на їхньому боці.
Переважна більшість легенд про «справедливого розбійника» містить смішні сцени, анекдотичні діалоги, навіть кепкування з улюбленця народу — Робіна Гуда. Він так само був веселої вдачі, як і його товариші, котрі цінували військову вправність, дотепні жарти, дружбу, вірність, а також були мастаками і в пісні, і в танці, і в їжі.
Не обійшлося і без романтичних пригод, яких зазнав Робін Гуд, покохавши прекрасну Меріан. Як справжній лицар, він з великою повагою ставиться до всіх жінок, тож його Дама Серця в легендах посідає особливе місце, оскільки теж поділяє його погляди та всіляко намагається до своєму коханому у справедливій боротьбі.
Ще один улюбленець народу — король Річард Левове Серце, справедливий правитель, тож не дивно, що в легендах вони з Робін Гудом стають друзями. Король усіх «лісових братів» узяв на службу, гідно винагородивши їх і благословивши шлюб Робіна Гуда з Меріан.
Не оминула лиха доля легендарного лицаря — у розквіті сил він помирає. Ховають його на тому місці, куди вказала остання, пущена Робін Гудом, стріла. На надгробку начебто викарбувані такі слова:
Він доблесно і чесно жив,
Він кривди серцем не любив.
Із ним гуляли молодці —
Безстрашні вольнії стрільці,
Серед яких він перший був,
Чим славу Англії здобув.
Тож, доки несправедливість матиме місце в суспільстві, доти житиме в народі надія на захисника й рятівника, подібного до світлого образу Робіна Гуда. ф
Османо-венгерские войны — серия войн между Османской империей и Венгерским королевством.
После битвы на Косовом поле 1389 года казалось, что Османская империя готова завоевать весь Балканский полуостров. Однако османское вторжение в Сербию привело к вступлению в войну с турками Венгрии, у которой были свои интересы на Балканах и которая предпочитала, чтобы Сербия, Болгария, Валахия и Молдавия были её, а не турецкими, вассалами.
Сначала венгры устроили крестовый поход на Варну, однако турки разбили крестоносцев в битве при Варне в 1444 году и во 2-й битве на Косовом поле в 1448 году. Тем не менее венгры сумели организовать оборону Балкан, что доставило серьёзные неприятности туркам: в 1456 году турки безуспешно осаждали Белград, а в Валахии с венгерской сопротивление туркам оказывал Влад III Цепеш.
Баязид II и Сулейман I сумели переломить ход событий в пользу турок, и в 1526 году венгерский король Лайош II пал в Мохачской битве вместе с 14 тысячами своих солдат. После этого восточная часть Венгерского королевства обрела независимость (Восточно-Венгерское королевство, впоследствии Княжество Трансильвания), став данническим государством Османской империи, и постоянно воевала с отошедшей Габсбургам Королевской Венгрией на турецкой стороне.