Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.
Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.
Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!
Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.
Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!
Давным давно в одной деревне жил домовой. Никто его не видел, но все видели что он вытворял в деревне. Он ходил ко всем домой и безобразничал : рассыпал соль, разбивал посуду . Его прозвали Кузька-хулиган. Только к одной старушке он приходил чаще всего , все удивлялись-"Почему?" Вот однажды кузька-хулиган пришёл к старушке и увидел свежий каравай и парное молоко, кузька съел и ему понравилось . На следующий день было тоже. Кузька вредил старушке , а она всё равно готовила ему вкусности. Кузька понял что зло делать нельзя.
Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.
Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.
Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!
Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.
Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!
Только к одной старушке он приходил чаще всего , все удивлялись-"Почему?"
Вот однажды кузька-хулиган пришёл к старушке и увидел свежий каравай и парное молоко, кузька съел и ему понравилось .
На следующий день было тоже. Кузька вредил старушке , а она всё равно готовила ему вкусности. Кузька понял что зло делать нельзя.