Почти в самом центре полярной станции страны раскинулось огромное Таймырское озеро. С запада на восток тянется оно длинной блистающей полосой. На севере возвышаются каменные глыбы, за ними маячат чёрные хребты. Сюда до последнего времени человек совсем не заглядывал. Лишь по течению рек можно встретить следы пребывания человека. Весенние воды иногда приносят с верховьев рваные сети, поплавки, поломанные вёсла и другие немудрёные принадлежности рыбачьего обихода. НАЙДИТЕ ВСЕ СТИЛИСТИЧЕСКИЕ ФИГУРЫ И ТРОПЫ
Аналіз твору)«Дума про Марусю Богуславку» — твір, що належить до тематичної групи дум про турецьку неволю (XIV-XV ст., рання козацька доба).
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: дума.
Головне: дума розповідає про дівчину Марусю, яка потрапила в полон до загарбників, стала дружиною турецького пана, але, залишаючись вірною батьківщині, до багатьом козакам утекти з неволі.
Ідея: уславлення волелюбності козаків і сміливості Марусі; засудження жорстокого поводження з полоненими, висловлення співчуття їм.
Головні герої: Маруся, турецький пан (її чоловік), полонені козаки.
Значення в літературі: твір є яскравим прикладом народної думи. Образ головної героїні можна вважати символом героя-захисника рідної землі, а також символом людей, які залишили Україну, але мають з нею сильний духовний зв’язок.
Особливості: дума не має строф, складається з трьох частин: заспів («заплачка»), основна розповідь і закінчення («славословіє»).
Чому я маю прочитати цей твір: для допоповнення знань про життя українських бранців у турецькому полоні.
Додатково: дума не має конкретної історичної основи, але відомо чимало випадків, коли українки ставали дружинами турецьких вельмож, наприклад, дружина султана Сулеймана І, Роксолана.
Нет, братцы, так любить, как русская душа,- любить не то чтобы умом или чем другим, а всем, чем дал Бог, что ни есть в тебе, а... - сказал Тарас, и махнул рукой, и потряс седою головою, и усом…
Не обманывай, рыцарь, и себя и меня, - говорила она, качая тихо прекрасной головой своей, - знаю и, к великому моему горю, знаю слишком хорошо, что тебе нельзя любить меня; и знаю я, какой долг
И...
И в сем обоюднослиянном поцелуе ощутилось то, что один только раз в жизни дается чувствовать человеку