Подходит ли коту Луппа Егоровича кличка Старый Валенок? Почему?
2. Какими человеческими чертами обладает кот?
3. Почему Лупп Егорович любит разговаривать со своим котом?
4. Как относится кот к речам и поведению своего хозяина? Докажите И напишите правду и правильно.
Порівняльна характеристика Шарика і Шарикова (за повістю Булгакова «Собаче серце»)
У романі Булгакова «Собаче серце» фігурує собака Шарик. Над тваринам був проведений науковий досвід і проведена операція на серці і головному мозку. В результаті цього Шарик став еволюціонувати і поступово перетворився на людину - Шарикова Поліграфа Поліграфовича.
Між двома «багатостраждальними» героями були загальні риси характеру і звички. Обидва відчували глибоку ненависть до кішок. Шарик і Шариков виявилися хитрими, але легко вселяються «особистостями».
Однак були й відмінності. І звичайно Булгаков постарався їх висловити з самого початку, і показав їх, як тільки пес по кличці Шарик з'явився в будинку у професора Преображенського.
Шарикбув поранений і побитий не тільки життям, а й людьми. Жива істота звикло від оточуючих бачити тільки агресію і іноді відповідати тим же. Колись кинутий, змарнілий від голоду пес, був морально розчавлений і втомлений від коїлося навколо хаосу. Пес вже не сподівався вижити і готувався до неминучої загибелі ...
Саме з таким настроєм бродячий пес, потрапляє в квартиру до Преображенського. Тварина не вірить своєму щастю. Воно знову вдячно долі, своєї бабці, яка, на його думку «згрішила з водолазом» і доброму професорові, зцілив Шарика після найсильнішого опіку.
Всі свої «провини» в квартирі пес робив через страх. Обороняючись, одного разу він вкусив доктора Борменталя. Так само через острах болю він довгий час не давався нікому в руки, при цьому кидаючись і ламаючи речі.
Після перенесеної операції Шарик став стрімко змінюватися не тільки зовні, але і внутрішньо, перетворюватися в Шарикова. В результаті всіх «мутацій» вийшов повноцінний людина, з усіма наслідками, що випливають. За вдачею Шариков був нахабний, самовпевнений, жадібний і хтивий тип. Він не був вдячний професорові за «порятунок», а навіть навпаки погрожував Преображенському «розправою». Поліграф при кожному зручному випадку намагався довести свою «значущість». Під впливом пролетаря Швондера, всіляко дошкуляв професору, чинив скандали, бешкетував, намагався встановлювати свої закони. Однак в ці моменти доктор Борменталь поспішав до Преображенському на до , і ставив Шарикова на місце.
Одного разу Шариков привів свою «наречену» в квартиру до професора. З усіх дівчат Булгаков вибрав для нього саме ту, яка постійно Прикормлюємо «бідолаху», коли той був псом. Однак чоловік не відчував до неї тих світлих почуттів, які колись жили в його «серце». Він це робить з корисливих цілей, з погрозами і порожніми обіцянками.
Всі людські пороки Булгаков вклав в Шарикова. Озлобленість, вульгарність, заздрість, невігластво, дурість і неповагу до інших, все вмістилося в образі одного «істоти». Шариков для автора був як уособлення якоїсь рукотворної «помилки всього людства» в цілому. І цю помилку не завжди можна виправити.
Ідея автора замінити «нутро» собаки і вживити в неї людське серце, має явний підтекст. Він показує своїм твором, що людей, які не мають спочатку «моральні та етичні» цінності, вже неможливо переробити. Вони ніколи не зміняться, які б зусилля до цього не додавалися.
Преображенський ніяк не може зважитися «покінчити» з Кульковим. Булгаков тим самим як би дає персонажу шанс на «життя». І, здається, що ось межа, має статися диво і Поліграф хоча б дасть спокій свого «рятівника», але ... Ситуація ускладнюється, доктор Борменталь не бачачи іншого виходу, бере все під свій контроль, тим самим позбавляє суспільство від агресивно налаштованого «істоти».
Перед читачем знову постає пес Шарик, який як і раніше радіє тепла, турботи, їжі і, врешті-решт, тому, що він ще живий ...
Автор вважав за краще воскресити «бідну тварину», тим самим виправити помилку «усього життя» самого професора.
В основе сюжета — жизненный путь девушки-Снегурочки, рождённой от союза Мороза и Весны-Красны, своих отца и матери. Снегурочка живет в выдуманном Островским берендеевом царстве, но не у родных — от отца-Мороза, который охранял ее от всех возможных бед, она ушла, - а в семье Бобыля и Бобылихи.
Снегурочка жаждет любви, но полюбить не может — даже её интерес к Лелю продиктован желанием быть единственной и уникальной, желанием, чтобы пастушок, равномерно дарящий всем девушкам тепло и радость, был ласков с ней с одной. А Бобыль и Бобылиха и не собираются одаривать её своей любовью, у них есть задача поважнее: нажиться на красоте девушки, выдав её замуж. Снегурочка равнодушно взирает на мужчин-берендеев, ради неё меняющих свою жизнь, отвергающих невест и нарушающих общественные устои; она внутренне холодна, она чужда полным жизни берендеям — и поэтому привлекает их.
Впрочем, и на долю Снегурочки выпадает несчастье — увидев Леля, благосклонного к другой и отвергнувшего её, девушка бросается к матери с позволить полюбить — или погибнуть. Именно в этот момент Островский до предела ясно выражает центральную мысль своего произведения: жизнь без любви — бессмысленна. Снегурочка не может и не хочет мириться с пустотой и холодом, существующим в её сердце, и Весна, которая суть олицетворение любви, позволяет дочери испытать это чувство, несмотря на то, что ей самой мнится дурное.
Мать оказывается права: полюбившая Снегурочка тает под первыми лучами жаркого и ясного солнца, успев, впрочем, открыть для себя новый, наполненный смыслом мир. А её возлюбленный, до того оставивший невесту и изгнанный царём Мизгирь, расстаётся с жизнью в пруду, стремясь воссоединиться с водой, которой стала Снегурочка.