Є таке дуже добре повір'я, що в різдвяну ніч на землю спускаються янголи. Коли на небі загоряється перша зірка, янголи приходять. Але їх ніхто не помічає, тому що всі люди поспішають у своїх справах.
А вночі, коли всі сплять, маленькі крилаті янголята прилітають в домівки. Ані закриті вікна, ані стіни, ані дах для них не перешкода. І в кожній хаті вони залишають під ялинкою подарунок. Або просто розвіюють його квартирою. Адже це непрості подарунки. Їх не можна побачити, але можна відчути. Це трошки доброти, мішечок щастя, жменька здоров'я, шматочок везіння. Глечик радості чи чашечка, наповнена доброю вдачею. Тобто те, чого в цьому будинку не вистачало.
Загалом, потроху чогось доброго залишають непомічені янголята в кожному будинку. Напевно, коли всі міцно сплять, янголи навіть не стають невидимками. Адже все одно люди майже ніколи їх не бачать. Хіба що дуже-дуже рідко.
От було б добре вчасно прокинутися різдвяної вночі та підглянути, як білосніжне янголятко пурхає кімнатою. Як воно суне під ялинку невидимий чарівний мішечок або розсіює в повітрі блискучий чарівний пил. Після цього всі в будинку починають жити краще! Ну, якщо, звичайно, хочуть цього...
Супруги стали думать, что им делать дальше с родственниками, приехавшими к ним в гости. Улыбающийся во весь рот Саша сказал ещё раз
- Милости просим, дорогие гости!
Светила луна. Все торопливо шли по дорожке к даче молодожёнов, находившейся совсем недалеко. Сначала шёл спешащий дядя с супругой, за ним шли два мальчика-гимназиста, следом семенила бабушка, тяжело дышавшая, потом торопились девочки, а за ними замыкали шествие гувернантка и молодожёны. Варя громко разговаривала, рассказывала про дачу, возвышающуюся в полукилометре от станции:
- Мы её сняли совсем недорого. Места всем хватит. Сейчас же будем ужинать.
Саша объяснял дяде и тёте:
- У нас три комнаты, вмещающие много мебели, поэтому всем будет комфортно.
Молодожёны радостными голосами разговаривали с приехавшими гостями, а про себя думали, что им было хорошо как раз вдвоём, и никто не мешал их счастью. Наконец, все дошли до дачи. Вещи быстро внесли и стали размещать в комнатах, понравившихся гостям. Был поставлен самовар, стоящий на столе в столовой. Варя сама накрывала на стол, стоящий в центре столовой. На столе стояли тарелки с лежавшими в них балыком, сардинами и цыплёнком. Все начали есть окрошку, а дядя с тётей накинулись на балык, расположившийся в самой середине стола. Потом насытившиеся гости стали пить чай с баранками, привезёнными гостями. Все смотрели в окно на молчаливую луну и думали, что сейчас быстро заснут. Саша и Варя уже привыкли к гостям, громко разговаривающим и очень шумным. Гости рассказывали, как ехали в грохочущем поезде. Завтра все решили вместе сходить на речку, протекающую совсем рядом. Саша с благодушным видом сказал:
Твір на тему «Різдвяна казка»
Є таке дуже добре повір'я, що в різдвяну ніч на землю спускаються янголи. Коли на небі загоряється перша зірка, янголи приходять. Але їх ніхто не помічає, тому що всі люди поспішають у своїх справах.
А вночі, коли всі сплять, маленькі крилаті янголята прилітають в домівки. Ані закриті вікна, ані стіни, ані дах для них не перешкода. І в кожній хаті вони залишають під ялинкою подарунок. Або просто розвіюють його квартирою. Адже це непрості подарунки. Їх не можна побачити, але можна відчути. Це трошки доброти, мішечок щастя, жменька здоров'я, шматочок везіння. Глечик радості чи чашечка, наповнена доброю вдачею. Тобто те, чого в цьому будинку не вистачало.
Загалом, потроху чогось доброго залишають непомічені янголята в кожному будинку. Напевно, коли всі міцно сплять, янголи навіть не стають невидимками. Адже все одно люди майже ніколи їх не бачать. Хіба що дуже-дуже рідко.
От було б добре вчасно прокинутися різдвяної вночі та підглянути, як білосніжне янголятко пурхає кімнатою. Як воно суне під ялинку невидимий чарівний мішечок або розсіює в повітрі блискучий чарівний пил. Після цього всі в будинку починають жити краще! Ну, якщо, звичайно, хочуть цього...
Супруги стали думать, что им делать дальше с родственниками, приехавшими к ним в гости. Улыбающийся во весь рот Саша сказал ещё раз
- Милости просим, дорогие гости!
Светила луна. Все торопливо шли по дорожке к даче молодожёнов, находившейся совсем недалеко. Сначала шёл спешащий дядя с супругой, за ним шли два мальчика-гимназиста, следом семенила бабушка, тяжело дышавшая, потом торопились девочки, а за ними замыкали шествие гувернантка и молодожёны. Варя громко разговаривала, рассказывала про дачу, возвышающуюся в полукилометре от станции:
- Мы её сняли совсем недорого. Места всем хватит. Сейчас же будем ужинать.
Саша объяснял дяде и тёте:
- У нас три комнаты, вмещающие много мебели, поэтому всем будет комфортно.
Молодожёны радостными голосами разговаривали с приехавшими гостями, а про себя думали, что им было хорошо как раз вдвоём, и никто не мешал их счастью. Наконец, все дошли до дачи. Вещи быстро внесли и стали размещать в комнатах, понравившихся гостям. Был поставлен самовар, стоящий на столе в столовой. Варя сама накрывала на стол, стоящий в центре столовой. На столе стояли тарелки с лежавшими в них балыком, сардинами и цыплёнком. Все начали есть окрошку, а дядя с тётей накинулись на балык, расположившийся в самой середине стола. Потом насытившиеся гости стали пить чай с баранками, привезёнными гостями. Все смотрели в окно на молчаливую луну и думали, что сейчас быстро заснут. Саша и Варя уже привыкли к гостям, громко разговаривающим и очень шумным. Гости рассказывали, как ехали в грохочущем поезде. Завтра все решили вместе сходить на речку, протекающую совсем рядом. Саша с благодушным видом сказал:
- А теперь все спать.