Образи пана Журдена та Мартина Борулі є типовими для свого історичного часу та соціального середовища.
Однією з ознак драматичного твору є відсутність авторської характеристики.
Відтак, досліджуючи образ пана Журдена, варто зазначити, що автор звертає увагу на самохарактеристику персонажа. Це недалека людина, що не розуміє простих речей. Він годинами вдягається у недоладне вбрання, наймає вчителів і навіть заводить коханку. Міщанин за будь-яких умов намагається стати дворянином і не шкодує для цього грошей: «ваша светлость! Если дело дойдет до «высочества», честное слово, ему достанется весь кошелек». Журден намагається бути другом усім знатним особам: «Разве это для меня не честь – дать взаймы такому знатному господину? Могу ли я вельможе, который называет меня любезным другом, отказать в таком пустяке?». Журден кожною своєю реплікою показує свою одержимість ідеєю дворянства, що навіть «бы позволил отрубать себе два пальца на руке лишь бы мне родиться графом или же маркизом». Самохарактеристика образа персонажу репрезентується як у діалогах, так і у монологах, що дозволяє створити цілісний портрет персонажа.
Образи пана Журдена та Мартина Борулі є типовими для свого історичного часу та соціального середовища.
Однією з ознак драматичного твору є відсутність авторської характеристики.
Відтак, досліджуючи образ пана Журдена, варто зазначити, що автор звертає увагу на самохарактеристику персонажа. Це недалека людина, що не розуміє простих речей. Він годинами вдягається у недоладне вбрання, наймає вчителів і навіть заводить коханку. Міщанин за будь-яких умов намагається стати дворянином і не шкодує для цього грошей: «ваша светлость! Если дело дойдет до «высочества», честное слово, ему достанется весь кошелек». Журден намагається бути другом усім знатним особам: «Разве это для меня не честь – дать взаймы такому знатному господину? Могу ли я вельможе, который называет меня любезным другом, отказать в таком пустяке?». Журден кожною своєю реплікою показує свою одержимість ідеєю дворянства, що навіть «бы позволил отрубать себе два пальца на руке лишь бы мне родиться графом или же маркизом». Самохарактеристика образа персонажу репрезентується як у діалогах, так і у монологах, що дозволяє створити цілісний портрет персонажа.