Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
В. Голобородько щиро вірив і в те, що на свято Івана Купала рослини можуть розмовляти. Так, у поезії «Мова рослин» поет передав тиху розмову цілющого зілля:
«Сон-трава каже:
«Я — щоб дитині добре спалося».
Ранник каже:
«Я — щоб рани скоро гоїлися».
Розрив-трава каже:
«Я — відкриваю таємниці».
Взагалі, В. Голобородько — талановитий український поет, який добре розумів красу української природи, який щиро прагнув донести цю красу своїм читачам, який був справжнім сином свого народу і підтвердив це своїм життям та своєю творчістю.
«Слово о полку Игореве» - это повествование о походе князя Игоря на половцев, во время которого погибла вся его дружина, но сам Игорь остался жив и вернулся домой. Перед началом похода ему было знаменование сверху, солнечное затмение, но князь не обратил на это внимания. Считалось, что солнечное затмение - это божий знак к добру или злу. Видимо, Игорь расценил это как доброе знамение, тем более, что затмение произошло сразу после его обращения к своим воинам, то есть перед походом. Именно так князь Игорь и отреагировал на солнечное затмение: «Игорь же возрѣвъ на небо и видѣ солнце, стояще яко мѣсяць, и рече бояромъ своимъ и дружинѣ своеи: „видите ли, что есть знамение се?“». Воины растерялись, но тут Игррь, как настоящий сын земли русской воскликнул: „братья и дружино! таины божия никто же не вѣсть, а знамению творѣць богъ и всему миру своему, а намъ что сотворить богъ, или на добро, или на наше зло — а то же намъ видити“», то есть он сказал, что постичь судьбу не дано никому, и следует идти ей навстречу.
Сначала все было хорошо, и русские захватили золото и половецких красавиц, но через два дня половцы наступили, и после кровавой битвы князь Игорь попал в плен, а его дружина пала. Внутри Руси были междоусобные войны, снаружи тоже было много врагов, да еще и братья Ярослав Мудрый и Всеслав Полоцкий между собой все время не ладили.
А в это время жена князя Игоря, Ярославна, плачет так, что, наверное, весь мир слышит ее, а она упрекает даже солнце в том, что «Всем ты тепло и красно, почему же простерло горячие свои лучи на княжьих воинов?». И Бог услышал ее слезы и молитвы, и половчанин Овлур князю сбежать, и хотя очень долгим и трудным был его путь домой, сама природа ему и вредила Гзаку и Кончаку, и вернулся князь Игорь домой, где его встречают с великими почестями.
Заканчивается "Слово о полку Игореве" почестями русской дружине и её князьям.
Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
В. Голобородько щиро вірив і в те, що на свято Івана Купала рослини можуть розмовляти. Так, у поезії «Мова рослин» поет передав тиху розмову цілющого зілля:
«Сон-трава каже:
«Я — щоб дитині добре спалося».
Ранник каже:
«Я — щоб рани скоро гоїлися».
Розрив-трава каже:
«Я — відкриваю таємниці».
Взагалі, В. Голобородько — талановитий український поет, який добре розумів красу української природи, який щиро прагнув донести цю красу своїм читачам, який був справжнім сином свого народу і підтвердив це своїм життям та своєю творчістю.
Объяснение:
«Слово о полку Игореве» - это повествование о походе князя Игоря на половцев, во время которого погибла вся его дружина, но сам Игорь остался жив и вернулся домой. Перед началом похода ему было знаменование сверху, солнечное затмение, но князь не обратил на это внимания. Считалось, что солнечное затмение - это божий знак к добру или злу. Видимо, Игорь расценил это как доброе знамение, тем более, что затмение произошло сразу после его обращения к своим воинам, то есть перед походом. Именно так князь Игорь и отреагировал на солнечное затмение: «Игорь же возрѣвъ на небо и видѣ солнце, стояще яко мѣсяць, и рече бояромъ своимъ и дружинѣ своеи: „видите ли, что есть знамение се?“». Воины растерялись, но тут Игррь, как настоящий сын земли русской воскликнул: „братья и дружино! таины божия никто же не вѣсть, а знамению творѣць богъ и всему миру своему, а намъ что сотворить богъ, или на добро, или на наше зло — а то же намъ видити“», то есть он сказал, что постичь судьбу не дано никому, и следует идти ей навстречу.
Сначала все было хорошо, и русские захватили золото и половецких красавиц, но через два дня половцы наступили, и после кровавой битвы князь Игорь попал в плен, а его дружина пала. Внутри Руси были междоусобные войны, снаружи тоже было много врагов, да еще и братья Ярослав Мудрый и Всеслав Полоцкий между собой все время не ладили.
А в это время жена князя Игоря, Ярославна, плачет так, что, наверное, весь мир слышит ее, а она упрекает даже солнце в том, что «Всем ты тепло и красно, почему же простерло горячие свои лучи на княжьих воинов?». И Бог услышал ее слезы и молитвы, и половчанин Овлур князю сбежать, и хотя очень долгим и трудным был его путь домой, сама природа ему и вредила Гзаку и Кончаку, и вернулся князь Игорь домой, где его встречают с великими почестями.
Заканчивается "Слово о полку Игореве" почестями русской дружине и её князьям.
Объяснение: