Перед тим як перейти до аналізу жіночих образів у повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", хотілося б сказати кілька слів про поняття, з одного боку, далекі від розглядуваної нами теми. Але з іншого боку, образ жінки, дружини й матері безпосередньо пов'язаний із поняттям сім'ї.
Отже, сім'я — одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла значно раніше від класів, націй, держави в надрах первіснообщинної формації. У Київській Русі існували великі родини, в яких були діди, батьки і кілька одружених дітей зі своїми дітьми. Середньостатистична сім'я часів Київської Русі становила близько шести осіб. У "Повісті врем'яних літ" ми зустрічаємо опис полянської родини (а як відомо, фактично поляни були нашими предками): "Поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а назавтра приносили для її родини те, що за неї дадуть". Жінка була основою родини і виконувала дуже важливі обов'язки: вона народжувала дітей, тим самим продовжуючи рід. Вона виховувала дітей, тим самим продовжуючи давні традиції. Вона підтримувала домашнє вогнище, тим самим забезпечувала комфорт та затишок для своєї родини.
У повісті І. Нечуя-Левицького три жіночих образи: стара Марія Кайдашиха та її молоді невістки, Мотря й Мелашка. Три жінки —три родини, що мають спільні корені. Ми знаємо, що в родині Кайдашів постійно точаться сварки, бійки, суперечки. Безперечно, що відповідальними за це є всі представники родини. Проте вирішальною в цьому процесі є роль жінки.
Що ми знаємо про стару Кайдашиху? Найголовніше те, що вона мала незлобливий, але палкий характер, який під впливом зовнішніх обставин перетворився на вкрай злобливий. Можливо, першопричиною цього було те, що довгий час Кайдашиха була відірвана від рідного ґрунту. Дуже довго вона куховарила у панів, а потім любила про це згадувати.
Наприклад, коли дізналася, що її син сватає дівчину із села Бієвці: "В Бієвцях мене знають: я варила обід у попа, як він видавав заміж дочку. Я там у поповому дворі частувала всю громаду. От, там, моє серденько, є добрі хазяїни". Сцена заручин є дуже промовистою в розкритті характеру Кайдашихи. Вона наділа тонку сорочку, зав'язалась гарною новою хусткою з торочками до самих плечей і понадівала всі хрести й дукачі, наділа нову юбку, нову білу свиту, ще й у жовті чоботи взулась — це було зроблено навмисно, адже всі її знають, треба одягтися гарненько.
Більше того, Кайдашиха наказала Лаврінові намостити на віз високо сіна, ще й заслати його килимом. Вона була великою акторкою, почувала себе царицею.
Маленьких Семигор їй було замало для того, щоб сповна розкрити свій талант. Пані їхала сватати свого улюбленця, свого
Отже, сім'я — одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла значно раніше від класів, націй, держави в надрах первіснообщинної формації. У Київській Русі існували великі родини, в яких були діди, батьки і кілька одружених дітей зі своїми дітьми. Середньостатистична сім'я часів Київської Русі становила близько шести осіб. У "Повісті врем'яних літ" ми зустрічаємо опис полянської родини (а як відомо, фактично поляни були нашими предками): "Поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а назавтра приносили для її родини те, що за неї дадуть". Жінка була основою родини і виконувала дуже важливі обов'язки: вона народжувала дітей, тим самим продовжуючи рід. Вона виховувала дітей, тим самим продовжуючи давні традиції. Вона підтримувала домашнє вогнище, тим самим забезпечувала комфорт та затишок для своєї родини.
У повісті І. Нечуя-Левицького три жіночих образи: стара Марія Кайдашиха та її молоді невістки, Мотря й Мелашка. Три жінки —три родини, що мають спільні корені. Ми знаємо, що в родині Кайдашів постійно точаться сварки, бійки, суперечки. Безперечно, що відповідальними за це є всі представники родини. Проте вирішальною в цьому процесі є роль жінки.
Що ми знаємо про стару Кайдашиху? Найголовніше те, що вона мала незлобливий, але палкий характер, який під впливом зовнішніх обставин перетворився на вкрай злобливий. Можливо, першопричиною цього було те, що довгий час Кайдашиха була відірвана від рідного ґрунту. Дуже довго вона куховарила у панів, а потім любила про це згадувати.
Наприклад, коли дізналася, що її син сватає дівчину із села Бієвці: "В Бієвцях мене знають: я варила обід у попа, як він видавав заміж дочку. Я там у поповому дворі частувала всю громаду. От, там, моє серденько, є добрі хазяїни". Сцена заручин є дуже промовистою в розкритті характеру Кайдашихи. Вона наділа тонку сорочку, зав'язалась гарною новою хусткою з торочками до самих плечей і понадівала всі хрести й дукачі, наділа нову юбку, нову білу свиту, ще й у жовті чоботи взулась — це було зроблено навмисно, адже всі її знають, треба одягтися гарненько.
Більше того, Кайдашиха наказала Лаврінові намостити на віз високо сіна, ще й заслати його килимом. Вона була великою акторкою, почувала себе царицею.
Маленьких Семигор їй було замало для того, щоб сповна розкрити свій талант. Пані їхала сватати свого улюбленця, свого