Драма «Лісова пісня» видатної української письменниці Л. Українки вражає читачів дивовижною красою мрії, надзвичайною глибиною думки і неповторною музичною мовою. Цей твір відкриває перед нами веселкові барви квітів, зітхання вітру, гомін весняної ночі і лісові тіні чарівного Полісся. Для того, щоб вирішити питання досягнення гармонії людини і природи, Л. Українка використала два протилежних світу – міфологічний світ лісових істот, тобто, світ природи, і реальний світ людини з постатями звичайних селян. Головний конфлікт цих світів підпорядкований ідеї боротьби проти буденщини, тупості, сірості і банальності, за високу мрію, за красу і вірність, за гармонійне і вільне життя.
Головним у сюжеті неповторної драми Л. Українки було кохання звичайного сільського хлопця Лукаша і дивовижної лісової дівчини Мавки. Трагічним у цьому творі стала неможливість порозуміння закоханими один одного, а потім і розлука. А логічним завершенням драми «Лісова пісня» стала загибель Лукаша та Мавки.
Ідея гармонії природи і людини втілена письменницею в образі Мавки, лісової дівчини, яка любить і береже природу, яка надзвичайно тонко відчуває чарівну мелодію лісу. В образі Мавки гармонійно сплелися духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Ця дівчина пробудилася у лісі в одязі зеленого кольору, а ходила вона з чорними розпущеними косами. Мавкою захоплювалися усі лісові мешканці, адже вона виглядала дуже чарівною. Мавка завжди завзято виступала проти всього, що руйнувало природу і щиро любила її красу.
Мавка, як і звичайна дівчина, прагнула великого кохання, мала світлі, немов самоцвіти, мрії і піднесену душу. Вона, як і інші міфологічні істоти, була волелюбною і не приймала неволі думок, помислів і дій. Найголовнішим у житті для неї було кохання до Лукаша, заради якого дівчина зважилася покинути рідний ліс і жити серед селян. На жаль, вона так і не змогла зрозуміти приземленість думок оточуючих її людей, їх ницість та їхні занадто матеріальні мрії. Не зрозуміли дівчину і селяни, не зрозумів її навіть коханий Лукаш. У цьому й полягає трагедія співіснування людини і природи.
На мій погляд, письменниця доводить у своїй драмі, що бідність і сіра буденщина вбивають в людині не тільки любов, але й мрію і талант. Тому совість Лукаша і вчинила суд над його життям. А Мавка повернулася до його хати і перетворилася на вербу, продовживши своє життя у звуках сопілки і шелестінні листя.
Фінал драми сумний, але саме він змушує нас замислитися над тим, що потрібно людині, щоб жити у гармонії з природою. Я думаю, що для цього потрібно не так вже й багато: треба мати чисту і світлу душу, високі прагнення і мрії, іншими словами, треба бути таким, як головна героїня драми Л. Українки – лісова дівчина Мавка.
Стихотворение «Листопад» относится к раннему периоду творчества И. Бунина. 30-летний поэт написал его в августе 1900 года, а в октябре стихотворение с посвящением М. Горькому и подзаголовком «Осенняя поэма» было опубликовано в петербургском журнале «Жизнь». Произведение дало название поэтическому сборнику 1901 года, удостоенному в 1903 году Пушкинской премии. Сам поэт дорожил стихотворением до конца жизни.
«Листопад» - произведение пейзажной лирики, посвященное описанию осенней природы. Наблюдая за изменяющейся картиной природы, автор размышляет о течении человеческой жизни, внося в стихотворение философские мотивы.
«Листопад» отличает необычное, своеобразное построение: по рифмовкестихотворение состоит из семи четверостиший и двух двустиший, написанных четырехстопным ямбом. Первая, третья и пятая строфы произведения имеют перекрестную рифмовку с чередованием женской и мужской рифм. Шестая, восьмая и девятая строфы написаны кольцевой рифмой, а вторая, четвертая и седьмая строфы – смежными рифмами. Особенность стихотворения – его напевность и близость к фольклору.
На протяжении всего повествования Бунин расширяет его временные и пространственные границы. В начале поэмы время кратко - один день, «сегодня», а действие ограничено поляной, что позволяет уловить последние мгновения счастья – заметить последнего мотылька, почувствовать прощальное солнечное тепло, услышать квохчущего дрозда. Постепенно время расширяется до месяца («Сентябрь, кружась по чащам бора…»), а пространство охватывает целый лес и все небо. В конце поэмы время и пространство приобретают всепланетные масштабы.
Осень в стихотворении выступает как собирательное понятие: это и время года, и Осень – самостоятельное существо, «тихая вдова», хозяйка леса. Художник через очеловеченный образ Осени приоткрывает мир внутренней жизни природы, наполненный радостью, страданием и болью.
Смену состояний природы поэт изображает при различных художественных средств и приемов, одновременно, не отделяя природу от человека, удивительно тонко передавая смену настроения лирического героя. Проводя идею вечной жизни и цикличности всех процессов мироздания, Бунин создает в поэме кольцо, идя от красоты золотой осени через красоту увядания и страдания природы к новой красоте – зимней, холодной и прекрасной.
В первой части стихотворения Бунин создает великолепный образ осеннего леса, используя разнообразные краски и контрасты (лиловый терем, серебро паутины, янтарный отблеск листвы, светлая, солнечная поляна). Рисуя осеннюю сказку, поэт прибегает к сказочной лексике, сравнивая поляну с широким двором, лес с резным теремом, а просветы в листве – с оконцами.
Бодрое, светлое восприятие картины осеннего леса сменяется минорным настроением, связанным с появлением в поэме образа «тихой вдовы» Осени имотива смерти. Поэт рисует картину безмолвного оцепенения леса в преддверии скорого умирания.
В третьей части картина умирания природы передается с звуков, карнавал ярких красок канул в небытие, а осень уходит все дальше на юг. Однако в заключительной части жизнь, принесенная зимними ветрами, снова сменяет смерть, а природа вновь обретает радость («Как будут рады соболя, и горностаи, и куницы»).
Передача движения в произведении организована при разнообразных выразительных средств: инверсии в первой строфе (кружатся листья, льет дождь), антитезы, противопоставляющей беспорядочное (кружатся листья) и направленное движение (гуси держат перелет).
«Листопад» отличает обилие тропов. Бунин использует анафору, ассонанс «о» и «е», придающий мелодичность стихотворению, аллитерацию звуков «ш» и «с», создающую звуковые образы тишины и шуршания листвы.
Драма «Лісова пісня» видатної української письменниці Л. Українки вражає читачів дивовижною красою мрії, надзвичайною глибиною думки і неповторною музичною мовою. Цей твір відкриває перед нами веселкові барви квітів, зітхання вітру, гомін весняної ночі і лісові тіні чарівного Полісся. Для того, щоб вирішити питання досягнення гармонії людини і природи, Л. Українка використала два протилежних світу – міфологічний світ лісових істот, тобто, світ природи, і реальний світ людини з постатями звичайних селян. Головний конфлікт цих світів підпорядкований ідеї боротьби проти буденщини, тупості, сірості і банальності, за високу мрію, за красу і вірність, за гармонійне і вільне життя.
Головним у сюжеті неповторної драми Л. Українки було кохання звичайного сільського хлопця Лукаша і дивовижної лісової дівчини Мавки. Трагічним у цьому творі стала неможливість порозуміння закоханими один одного, а потім і розлука. А логічним завершенням драми «Лісова пісня» стала загибель Лукаша та Мавки.
Ідея гармонії природи і людини втілена письменницею в образі Мавки, лісової дівчини, яка любить і береже природу, яка надзвичайно тонко відчуває чарівну мелодію лісу. В образі Мавки гармонійно сплелися духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Ця дівчина пробудилася у лісі в одязі зеленого кольору, а ходила вона з чорними розпущеними косами. Мавкою захоплювалися усі лісові мешканці, адже вона виглядала дуже чарівною. Мавка завжди завзято виступала проти всього, що руйнувало природу і щиро любила її красу.
Мавка, як і звичайна дівчина, прагнула великого кохання, мала світлі, немов самоцвіти, мрії і піднесену душу. Вона, як і інші міфологічні істоти, була волелюбною і не приймала неволі думок, помислів і дій. Найголовнішим у житті для неї було кохання до Лукаша, заради якого дівчина зважилася покинути рідний ліс і жити серед селян. На жаль, вона так і не змогла зрозуміти приземленість думок оточуючих її людей, їх ницість та їхні занадто матеріальні мрії. Не зрозуміли дівчину і селяни, не зрозумів її навіть коханий Лукаш. У цьому й полягає трагедія співіснування людини і природи.
На мій погляд, письменниця доводить у своїй драмі, що бідність і сіра буденщина вбивають в людині не тільки любов, але й мрію і талант. Тому совість Лукаша і вчинила суд над його життям. А Мавка повернулася до його хати і перетворилася на вербу, продовживши своє життя у звуках сопілки і шелестінні листя.
Фінал драми сумний, але саме він змушує нас замислитися над тим, що потрібно людині, щоб жити у гармонії з природою. Я думаю, що для цього потрібно не так вже й багато: треба мати чисту і світлу душу, високі прагнення і мрії, іншими словами, треба бути таким, як головна героїня драми Л. Українки – лісова дівчина Мавка.
«Листопад» - произведение пейзажной лирики, посвященное описанию осенней природы. Наблюдая за изменяющейся картиной природы, автор размышляет о течении человеческой жизни, внося в стихотворение философские мотивы.
«Листопад» отличает необычное, своеобразное построение: по рифмовкестихотворение состоит из семи четверостиший и двух двустиший, написанных четырехстопным ямбом. Первая, третья и пятая строфы произведения имеют перекрестную рифмовку с чередованием женской и мужской рифм. Шестая, восьмая и девятая строфы написаны кольцевой рифмой, а вторая, четвертая и седьмая строфы – смежными рифмами. Особенность стихотворения – его напевность и близость к фольклору.
На протяжении всего повествования Бунин расширяет его временные и пространственные границы. В начале поэмы время кратко - один день, «сегодня», а действие ограничено поляной, что позволяет уловить последние мгновения счастья – заметить последнего мотылька, почувствовать прощальное солнечное тепло, услышать квохчущего дрозда. Постепенно время расширяется до месяца («Сентябрь, кружась по чащам бора…»), а пространство охватывает целый лес и все небо. В конце поэмы время и пространство приобретают всепланетные масштабы.
Осень в стихотворении выступает как собирательное понятие: это и время года, и Осень – самостоятельное существо, «тихая вдова», хозяйка леса. Художник через очеловеченный образ Осени приоткрывает мир внутренней жизни природы, наполненный радостью, страданием и болью.
Смену состояний природы поэт изображает при различных художественных средств и приемов, одновременно, не отделяя природу от человека, удивительно тонко передавая смену настроения лирического героя. Проводя идею вечной жизни и цикличности всех процессов мироздания, Бунин создает в поэме кольцо, идя от красоты золотой осени через красоту увядания и страдания природы к новой красоте – зимней, холодной и прекрасной.
В первой части стихотворения Бунин создает великолепный образ осеннего леса, используя разнообразные краски и контрасты (лиловый терем, серебро паутины, янтарный отблеск листвы, светлая, солнечная поляна). Рисуя осеннюю сказку, поэт прибегает к сказочной лексике, сравнивая поляну с широким двором, лес с резным теремом, а просветы в листве – с оконцами.
Бодрое, светлое восприятие картины осеннего леса сменяется минорным настроением, связанным с появлением в поэме образа «тихой вдовы» Осени имотива смерти. Поэт рисует картину безмолвного оцепенения леса в преддверии скорого умирания.
В третьей части картина умирания природы передается с звуков, карнавал ярких красок канул в небытие, а осень уходит все дальше на юг. Однако в заключительной части жизнь, принесенная зимними ветрами, снова сменяет смерть, а природа вновь обретает радость («Как будут рады соболя, и горностаи, и куницы»).
Передача движения в произведении организована при разнообразных выразительных средств: инверсии в первой строфе (кружатся листья, льет дождь), антитезы, противопоставляющей беспорядочное (кружатся листья) и направленное движение (гуси держат перелет).
«Листопад» отличает обилие тропов. Бунин использует анафору, ассонанс «о» и «е», придающий мелодичность стихотворению, аллитерацию звуков «ш» и «с», создающую звуковые образы тишины и шуршания листвы.