Повесть Короленко "дурное общество" . Почему так названа повесть? Понравилась вам повесть ? Какие эпизоды показались особенно интересными? Что увидел Вася в старой часовне? Как вы понимаете слова Тыбурция :" Может быть ,это хорошо ,что тво дорога пролегла через нашу?" Почему Вася и Соня приходили на могилу Маруси ? Подумай те какой обед дали они и как он их характерещует

Тарас Бульба — главный герой повести Н. В. Гоголя — был «один из числа коренных, старых полковников» и смысл своей жизни видел в борьбе за независимость родины. В своих товарищах, казаках, он ценил храбрость, смелость. Когда сыновья Тараса, Остап и Андрий, вернулись домой из бурсы, Тарас, не дав им погулять вволю, побыть с матерью, поспешил отправить их на Сечь. Будучи по характеру упрямым и запальчивым, Тарас был твердо убежден, что настоящим казаком, настоящим воином можно стать только в Запорожской Сечи, только там можно постичь науку, пройти воинскую школу. 
Очень горько Тарасу, что один из его сыновей, Андрий, стал предателем. А ведь как гордился он сыновьями! И красивы, и бесстрашны, и умелы! Но не увидел храбрый атаман червоточинки в своем сыне. А узнав об измене Андрия, сам его и убил. 
Тарас Бульба — смелый и предусмотрительный атаман. Он заботится о быте казаков своего куреня и даже в последние минуты жизни думает о них, беспокоится о том, чтобы они смогли уйти от погони. Очень высоко ценил Тарас чувство товарищества, осуждал тех казаков, кто мог оставить в беде товарища. 
В героической борьбе с врагами Тарас проявляет горячую любовь к родине, беззаветную храбрость, ненависть к врагам. 
Мужественно переносит Тарас страшные муки и смерть. И мы по праву считаем Тараса Бульбу народным героем: он сражался за независимость народа, верил в его силы, был крепко связан с ним одним желанием, одной мечтой: «Пусть же цветет Русская земля!» 

ЖУРДЕН - герой комедії Мольєра «Міщанин у дворянстві» Пан Журден - один із самих забавних персонажів великого комедіографа. Потішаються над ним в рівній мірі і дійові особи п'єси, і читачі, і глядачі. Справді, що може бути більш безглуздим для оточуючих, ніж літній торговець, несподівано помешавшийся на світському поводженні і несамовито прагне бути схожим на аристократа. Спрага «зміни долі» до того сильна в Ж. , що, попри природну немузыкальность і незграбність, він розучує хитромудрі па» модних танців, розмахує шпагою, неодмінною дворянським атрибутом, і під керівництвом численних вчителів осягає прийоми зваблювання вимогливих представниць світського суспільства. У який раз у комедії Мольєра все крутиться навколо гри. Ж. не терпиться вжитися в роль завзятого придворного, а навколишні, за деяким винятком, «підіграють» герою, переслідуючи свої досить меркантильні цілі. Навіть опирається дорогим безумств чоловіка пані Журден і її смішлива служниця врешті-решт розуміють, що «гру» Ж. достатньо направити в потрібне русло, щоб від неї ніхто не постраждав. Так, в кінці п'єси з до ряджених домочадців виходить за улюбленого дочка Ж. , яку непохитний тато готував виключно за дворянина. А сам Ж. в результаті хитрого плану нареченого дочки стає «мамамуши» і «наближеним турецького султана» . Це квазитурецкое слово-монстр як не можна краще виражає жахливий несмак і неорганічність претензій новоявленого вельможі. Воно складено спеціально для Ж. пустотливими і заповзятливими молодцями, Клеонтом і Ковьелем, що вирішили в що б те не стало отримати в дружини дочку і служницю спятившего буржуа. «Турецька церемонія» , покликана «присвятити» у дворянство Ж., - кульмінація комедії і «апофеоз» героя, який відчув себе в процесі пародійної балетної феєрії справдешнім «мусульманським аристократом» . Образ Ж. , однак, складніше, ніж може здатися. Його актуальна для епохи соціальне підґрунтя не заважає бачити в комедії продовження серйозних роздумів про Мольєра ігровому просторі людського буття, про функції гри, наповнює життя суспільства, про різних іпостасях ігрового поведінки і про «витрати» людський ігрової активності. На цей раз предметом дослідження виявилося ігрове оформлення кастових train de vie (образів життя) . Незграбний буржуа Ж. , приміряє на себе етикетні стандарти дворянства, виявляється в п'єсі своєрідним дзеркалом, що відображає і безыдеальную, позбавлену творчого духу буржуазну манеру жити, і надлишково орнаментований, манірний стиль аристократичного поведінки.