. Пушкин подчеркивает: «Характер Пимена не есть мое изобретение. В нем собрал я черты, пленившие меня в наших старых летописях: простодушие, умилительная кротость, нечто младенческое и вместе с тем мудрое, усердие, можно сказать набожное к власти царя, данной ему Богом, совершенное отсутствие суетности, пристрастия дышат в сих драгоценных памятниках времен давно минувших... Мне казалось, что сей характер всё вместе нов и знаком для русского сердца. Как проявились характеры Пимена и Григория (Самозванца) в сцене "Келья в Чудовом монастыре"?
Пимен прожил бурную жизнь, но теперь он «ведает блаженство», потому что осознал суетность жизни, оказавшись в монастыре.
Пимен пишет летопись, у него нет тщеславия, он пишет, не оценивая события, «не мудрствуя лукаво». Его труд останется безымянным, но цель старца - донести правду до потомков, которые должны знать и о добрых делах царей, и об их грехах и «темных деяниях».
Но Пимен имеет и свой взгляд на вещи: правление Бориса он считает страшным грехом.
Полной противоположностью Пимену является Григорий. Он молодой человек, его душа бунтует против того образа жизни, который он ведет, Григорий завидует бурной молодости Пимена.
Те сны, которые видит Григорий, он сам называет «бесовским мечтанием», то есть его искушают бесы, и он поддается искушению. Личность Бориса Годунова он оценивает совершено иначе: Григорий размышляет о могуществе Бориса и записи Пимена называет «ужасным доносом».
Так проявились характеры героев в сцене «Келья в Пудовом монастыре».
Новий розділ в історії української гейнеани відкривається після 1917 року. У 1918-1919 роках виходить двотомник віршів Гейне в перекладах Д.Загула та В. Кобилянського, а в 1930-1933 роках “Вибрані твори” в чотирьох томах та “Г. Гейне. Сатира” у перекладах Дмитра Загула.
На значно вищий рівень підноситься майстерність українських перекладачів Гейне після Великої Вітчизняної війни, оскільки в цю роботу активно включаються: Павло Тичина, Андрій Малишко, Сава Голованівський, Оттілія Словенко. У цей час Максим Рильський перекладає сонети Гейне, Микола Бажан - чіткі строфи “Диспуту”, Володимир Сосюра - мініатюри “Нової весни”, а Леонід Первомайський - лірику й сатиру.
По війні в Україні виходять “Вибрані поезії” (1955), “Вибрані твори” в двох томах (1956), “Вибрані твори” в чотирьох томах (1972-1974) та “Твори”(1974). Найповніше спадщину Гейне представлено в чотиритомному виданні за редакцією Л. Первомайського та О. Дейча, де крім поетичних, опубліковано чимало прозових творів, які українською мовою ще не перекладалися.
За роки Радянської влади твори Гейне видавалися українською мовою 16 разів. Їх загальний тираж перевищив понад сто двадцять тисяч примірників. Ці дані говорять про глибоку повагу та любов українського народу до великого поета-демократа, борця проти соціального гноблення, за революційне перетворення світу. Вони є свідченням справжньої актуальності творів Генріха Гейне для сучасного читача.
. Пушкин подчеркивает: «Характер Пимена не есть мое изобретение. В нем собрал я черты, пленившие меня в наших старых летописях: простодушие, умилительная кротость, нечто младенческое и вместе с тем мудрое, усердие, можно сказать набожное к власти царя, данной ему Богом, совершенное отсутствие суетности, пристрастия дышат в сих драгоценных памятниках времен давно минувших... Мне казалось, что сей характер всё вместе нов и знаком для русского сердца. Как проявились характеры Пимена и Григория (Самозванца) в сцене "Келья в Чудовом монастыре"?
Пимен прожил бурную жизнь, но теперь он «ведает блаженство», потому что осознал суетность жизни, оказавшись в монастыре.
Пимен пишет летопись, у него нет тщеславия, он пишет, не оценивая события, «не мудрствуя лукаво». Его труд останется безымянным, но цель старца - донести правду до потомков, которые должны знать и о добрых делах царей, и об их грехах и «темных деяниях».
Но Пимен имеет и свой взгляд на вещи: правление Бориса он считает страшным грехом.
Полной противоположностью Пимену является Григорий. Он молодой человек, его душа бунтует против того образа жизни, который он ведет, Григорий завидует бурной молодости Пимена.
Те сны, которые видит Григорий, он сам называет «бесовским мечтанием», то есть его искушают бесы, и он поддается искушению. Личность Бориса Годунова он оценивает совершено иначе: Григорий размышляет о могуществе Бориса и записи Пимена называет «ужасным доносом».
Так проявились характеры героев в сцене «Келья в Пудовом монастыре».
Новий розділ в історії української гейнеани відкривається після 1917 року. У 1918-1919 роках виходить двотомник віршів Гейне в перекладах Д.Загула та В. Кобилянського, а в 1930-1933 роках “Вибрані твори” в чотирьох томах та “Г. Гейне. Сатира” у перекладах Дмитра Загула.
На значно вищий рівень підноситься майстерність українських перекладачів Гейне після Великої Вітчизняної війни, оскільки в цю роботу активно включаються: Павло Тичина, Андрій Малишко, Сава Голованівський, Оттілія Словенко. У цей час Максим Рильський перекладає сонети Гейне, Микола Бажан - чіткі строфи “Диспуту”, Володимир Сосюра - мініатюри “Нової весни”, а Леонід Первомайський - лірику й сатиру.
По війні в Україні виходять “Вибрані поезії” (1955), “Вибрані твори” в двох томах (1956), “Вибрані твори” в чотирьох томах (1972-1974) та “Твори”(1974). Найповніше спадщину Гейне представлено в чотиритомному виданні за редакцією Л. Первомайського та О. Дейча, де крім поетичних, опубліковано чимало прозових творів, які українською мовою ще не перекладалися.
За роки Радянської влади твори Гейне видавалися українською мовою 16 разів. Їх загальний тираж перевищив понад сто двадцять тисяч примірників. Ці дані говорять про глибоку повагу та любов українського народу до великого поета-демократа, борця проти соціального гноблення, за революційне перетворення світу. Вони є свідченням справжньої актуальності творів Генріха Гейне для сучасного читача.