«Человек создан для счастья, как птица для полета», – утверждал писатель, журналист и общественный деятель Владимир Галактионович Короленко.
Творческий путь
Автор появился на свет 15 июля 1853 года в Житомире в семье мелкого чиновника. Окончив гимназию, юноша поступил в Санкт-Петербургский Технологический институт, но материальные трудности заставили его отложить обучение. После переезда в Москву Короленко подал документы в столичную Петровскую Сельскохозяйственную Академию. Будущего писателя всегда привлекали социалистические идеи. Деятельный, импульсивный характер и аналитический ум побуждали его к поиску истины.
В1876 году за организацию народнического студенческого кружка молодого человека первый раз арестовали и отправили в ссылку. С тех пор ярлык «политически неблагонадежен» постоянно преследовал автора. Короленко находился в ссылке в Кронштадте, в городе Глазов Вятской губернии и даже в Сибири. За годы, проведенные в заточении, мужчина встречал разных людей, слышал множество историй. Политический ссыльный всегда крестьянам. Он давал частные уроки, организовывал литературные кружки. Публицистические выступления автора отличались злободневным вопросам и привлекали общественное внимание. В 1885 году Владимира Галактионовича перевели в Нижний Новгород, где он прожил десять лет, женился и создал множество замечательных произведений.
Известные работы
Прозаик считал, что литература – это рупор, который должен доносить правду до народа. Терроризм, репрессии, справедливость – основные темы его публикаций. Наиболее известными работами Короленко считаются следующие произведения:
«Сон Макара»;
«В дурном обществе»;
«Дети подземелья»;
«Слепой музыкант»;
«Марусина заимка»;
«Без языка».
Последние годы жизни писатель провел в Полтаве. Философская книга, в которой гуманист размышлял о жизненном пути человека «История моего современника», так и не была окончена. Владимир Короленко заболел воспалением легких и умер 25 декабря 1921 года.
Короленко Володимир Галактіонович — видатний російський письменник, публіцист і громадський діяч, за походженням — українець.
Народився 27 липня 1853 р. в м. Житомирі в родині повітового судді Галактіона Опанасовича Короленка, відомого в Житомирі своєю чесністю, безкорисливістю, відданістю законам. Мати Евеліна Скуревич відзначалась високими душевними якостями. Діти зростали в атмосфері любові, поваги і взаємопідтримки. Це безперечно вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника, його високих моральних якостей як людини і громадянина. Дитинство та юність Короленко провів на Волині, у своєрідній обстановці маленьких містечок, де стикаються три народності: польська, українсько-російська та єврейська, і де бурхливе та довге історичне життя залишило ряд спогадів і слідів, сповнених романтичної чарівності. Спочатку В.Г. Короленко вчився в приватному пансіоні, а потім в 1-ій Житомирській гімназії.
В 1866 році Г. О. Короленка перевели спочатку в Дубно, а потім у Рівне, бо Дубно не мало гімназії і губернське начальство пішло назустріч проханню Короленка.
В цьому ж році Володимир Короленко поступає до Рівненської приватної гімназії, яку закінчив у 1871 році із срібною медаллю.
Про побут юного Короленка у Рівному написано вже чимало. Прикметно, що сам письменник докладно зобразив і гімназію, і родинне оточення, і життя міста того часу у своїх повістях, нарисах, оповіданнях. Особливо — "Історії мого сучасника", де ці спогади є часткою життєпису героя в контексті його незатишної і багатої на неправду доби.
Гімназійні враження Короленка були переважно важкими. Дитячу душу ранили кричуща несправедливість, зневажання гідності учнів, примітивне шпигунство наглядача Дитяткевича, байдужість учителів. Засилля рутини робило навчання нецікавим і нудним, а постійний страх перед покараннями, які чекали на гімназистів на кожному кроці, викликали ненависть та зневагу до гімназійних службовців. Щоправда, серед учителів Володимир Короленко пізнав і таких, котрі запам'яталися йому на все життя благородством та добром.
Таким був зокрема викладач російської словесності Веніамін Авдієв. Він працював у гімназії недовго, лише протягом одного року (1869-70), його гідна та незалежна поведінка була несумісною із тогочасними порядками в реальній гімназії. Зате на Короленка Авдієв справив надзвичайно великий вплив. Пізніше сам письменник визнавав це, згадуючи, що завдячує вчителеві своїм відкриттям великої російської літератури. Адже під час занять Веніамін Авдієв читав учням багато позапрограмних творів. Якось, згадував письменник, — він зайшов у клас серйозним та похмурим: "У нас вимагають присилання творів за чверть для перегляду в округ, — сказав він, наголошуючи — За ними будуть судити не тільки про ваш виклад, але і про б ваших думок. Я хочу нагадати, що наша програма завершується Пушкіним. Усе, що я вам читав із Лєрмонтова, Тургенєва, особливо Некрасова, не кажучи про Шевченка, у програму не входить". Нічого більше він нам не сказав, і ми не запитували... Читання нових письменників продовжувалось, але ми розуміли, що все те, що будило в нас стільки нових почуттів і думок, хтось хоче відняти від нас; комусь потрібно зачинити вікно, через котре лилося стільки світла і повітря, яке освіжало застійну гімназійну атмосферу...
Объяснение:
Об авторе
«Человек создан для счастья, как птица для полета», – утверждал писатель, журналист и общественный деятель Владимир Галактионович Короленко.
Творческий путь
Автор появился на свет 15 июля 1853 года в Житомире в семье мелкого чиновника. Окончив гимназию, юноша поступил в Санкт-Петербургский Технологический институт, но материальные трудности заставили его отложить обучение. После переезда в Москву Короленко подал документы в столичную Петровскую Сельскохозяйственную Академию. Будущего писателя всегда привлекали социалистические идеи. Деятельный, импульсивный характер и аналитический ум побуждали его к поиску истины.
В1876 году за организацию народнического студенческого кружка молодого человека первый раз арестовали и отправили в ссылку. С тех пор ярлык «политически неблагонадежен» постоянно преследовал автора. Короленко находился в ссылке в Кронштадте, в городе Глазов Вятской губернии и даже в Сибири. За годы, проведенные в заточении, мужчина встречал разных людей, слышал множество историй. Политический ссыльный всегда крестьянам. Он давал частные уроки, организовывал литературные кружки. Публицистические выступления автора отличались злободневным вопросам и привлекали общественное внимание. В 1885 году Владимира Галактионовича перевели в Нижний Новгород, где он прожил десять лет, женился и создал множество замечательных произведений.
Известные работы
Прозаик считал, что литература – это рупор, который должен доносить правду до народа. Терроризм, репрессии, справедливость – основные темы его публикаций. Наиболее известными работами Короленко считаются следующие произведения:
«Сон Макара»;
«В дурном обществе»;
«Дети подземелья»;
«Слепой музыкант»;
«Марусина заимка»;
«Без языка».
Последние годы жизни писатель провел в Полтаве. Философская книга, в которой гуманист размышлял о жизненном пути человека «История моего современника», так и не была окончена. Владимир Короленко заболел воспалением легких и умер 25 декабря 1921 года.
Объяснение:
Короленко Володимир Галактіонович — видатний російський письменник, публіцист і громадський діяч, за походженням — українець.
Народився 27 липня 1853 р. в м. Житомирі в родині повітового судді Галактіона Опанасовича Короленка, відомого в Житомирі своєю чесністю, безкорисливістю, відданістю законам. Мати Евеліна Скуревич відзначалась високими душевними якостями. Діти зростали в атмосфері любові, поваги і взаємопідтримки. Це безперечно вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника, його високих моральних якостей як людини і громадянина. Дитинство та юність Короленко провів на Волині, у своєрідній обстановці маленьких містечок, де стикаються три народності: польська, українсько-російська та єврейська, і де бурхливе та довге історичне життя залишило ряд спогадів і слідів, сповнених романтичної чарівності. Спочатку В.Г. Короленко вчився в приватному пансіоні, а потім в 1-ій Житомирській гімназії.
В 1866 році Г. О. Короленка перевели спочатку в Дубно, а потім у Рівне, бо Дубно не мало гімназії і губернське начальство пішло назустріч проханню Короленка.
В цьому ж році Володимир Короленко поступає до Рівненської приватної гімназії, яку закінчив у 1871 році із срібною медаллю.
Про побут юного Короленка у Рівному написано вже чимало. Прикметно, що сам письменник докладно зобразив і гімназію, і родинне оточення, і життя міста того часу у своїх повістях, нарисах, оповіданнях. Особливо — "Історії мого сучасника", де ці спогади є часткою життєпису героя в контексті його незатишної і багатої на неправду доби.
Гімназійні враження Короленка були переважно важкими. Дитячу душу ранили кричуща несправедливість, зневажання гідності учнів, примітивне шпигунство наглядача Дитяткевича, байдужість учителів. Засилля рутини робило навчання нецікавим і нудним, а постійний страх перед покараннями, які чекали на гімназистів на кожному кроці, викликали ненависть та зневагу до гімназійних службовців. Щоправда, серед учителів Володимир Короленко пізнав і таких, котрі запам'яталися йому на все життя благородством та добром.
Таким був зокрема викладач російської словесності Веніамін Авдієв. Він працював у гімназії недовго, лише протягом одного року (1869-70), його гідна та незалежна поведінка була несумісною із тогочасними порядками в реальній гімназії. Зате на Короленка Авдієв справив надзвичайно великий вплив. Пізніше сам письменник визнавав це, згадуючи, що завдячує вчителеві своїм відкриттям великої російської літератури. Адже під час занять Веніамін Авдієв читав учням багато позапрограмних творів. Якось, згадував письменник, — він зайшов у клас серйозним та похмурим: "У нас вимагають присилання творів за чверть для перегляду в округ, — сказав він, наголошуючи — За ними будуть судити не тільки про ваш виклад, але і про б ваших думок. Я хочу нагадати, що наша програма завершується Пушкіним. Усе, що я вам читав із Лєрмонтова, Тургенєва, особливо Некрасова, не кажучи про Шевченка, у програму не входить". Нічого більше він нам не сказав, і ми не запитували... Читання нових письменників продовжувалось, але ми розуміли, що все те, що будило в нас стільки нових почуттів і думок, хтось хоче відняти від нас; комусь потрібно зачинити вікно, через котре лилося стільки світла і повітря, яке освіжало застійну гімназійну атмосферу...