Преобразуйте материал статьи в таблицу, заполните 1-ю и 2-ю колонки. Заполнять 3-ю и 4-ю колонки можно постепенно в течение года. 10 класс литература Лебедев
В этой красивой и грустной сказке Василия Яковлевича Ерошенко, рассказывается о том, как всё в природе радуется приходу очередной весны. Всё, кроме старой ивы, которая понимает, что это её последняя весна. Ива состарилась и умирает. Она плачет и тоскует, что жизнь закончилась. Дерево согнулось до самой земли. Хозяйка решила её спилить за ненадобностью, а на этом месте посадить молодое деревце.
Главная мысль произведения заключается в том, что всё подчиняется извечным законам природы: старое и отжившее, должно уступать место новому, только пробуждающемуся к жизни. Это несколько грустно, но такой закон природы.
Сказка заставляет задуматься о быстротечности жизни, о её смысле и невозможности противостоять законам природы.
Мне сказка Ерошенко понравилась глубоким философским подходом. В земной жизни, всё имеет своё начало и свой конец. Поэтому, следует ценить каждое, отпущенное нам мгновение.
1)у філософії романтизму знайшли своє оригінальне продовження ідеї природного права, адже вона виступала з обґрунтуванням права народів на вільний самобутній розвиток природних форм життя та культурних національних традицій. Крім того, необхідно відзначити певну співзвучність ідей романтизму з ідеями природного права на людську гідність і національне самовизначення. Справа в тому, що формування романтичного світогляду в Європі збіглося в часі з конституюванням європейських народів у нації
2)Сумні і важкі визнання! Те, що ми дізнаємося про Печоріна з його щоденника, із розповідей інших дійових осіб, викликає до нього подвійне ставлення. Ми не можемо не засуджувати Печоріна за його ставлення до Бели, до княжни Мері, до Віри, до доброго Максима Максимовича. Але ми не можемо йому не співчувати, коли він уїдливо висміює аристократичне "водяне товариство", викриває підступність Грушницького і його приятелів. Ми не можемо не бачити, що Печорін на голову вище оточуючих його людей, що він розумний, освічений, талановитий. Але в той же час нас відштовхує байдужість Печоріна до людей, його нездатність на справжнє кохання, дружбу. Печорін захоплює нас спрагою життя, прагненням до кращого, умінням критично оцінити свої вчинки. Однак глибоко несимпатичний герой своєю "жалюгідністю дій", марною розтратою сил. Цю суперечливість характеру помічає в собі сам Печорін: "В мені дві людини: одна живе у повному розумінні цього слова, інша мислить і судить її..."
В этой красивой и грустной сказке Василия Яковлевича Ерошенко, рассказывается о том, как всё в природе радуется приходу очередной весны. Всё, кроме старой ивы, которая понимает, что это её последняя весна. Ива состарилась и умирает. Она плачет и тоскует, что жизнь закончилась. Дерево согнулось до самой земли. Хозяйка решила её спилить за ненадобностью, а на этом месте посадить молодое деревце.
Главная мысль произведения заключается в том, что всё подчиняется извечным законам природы: старое и отжившее, должно уступать место новому, только пробуждающемуся к жизни. Это несколько грустно, но такой закон природы.
Сказка заставляет задуматься о быстротечности жизни, о её смысле и невозможности противостоять законам природы.
Мне сказка Ерошенко понравилась глубоким философским подходом. В земной жизни, всё имеет своё начало и свой конец. Поэтому, следует ценить каждое, отпущенное нам мгновение.
1)у філософії романтизму знайшли своє оригінальне продовження ідеї природного права, адже вона виступала з обґрунтуванням права народів на вільний самобутній розвиток природних форм життя та культурних національних традицій. Крім того, необхідно відзначити певну співзвучність ідей романтизму з ідеями природного права на людську гідність і національне самовизначення. Справа в тому, що формування романтичного світогляду в Європі збіглося в часі з конституюванням європейських народів у нації
2)Сумні і важкі визнання! Те, що ми дізнаємося про Печоріна з його щоденника, із розповідей інших дійових осіб, викликає до нього подвійне ставлення. Ми не можемо не засуджувати Печоріна за його ставлення до Бели, до княжни Мері, до Віри, до доброго Максима Максимовича. Але ми не можемо йому не співчувати, коли він уїдливо висміює аристократичне "водяне товариство", викриває підступність Грушницького і його приятелів. Ми не можемо не бачити, що Печорін на голову вище оточуючих його людей, що він розумний, освічений, талановитий. Але в той же час нас відштовхує байдужість Печоріна до людей, його нездатність на справжнє кохання, дружбу. Печорін захоплює нас спрагою життя, прагненням до кращого, умінням критично оцінити свої вчинки. Однак глибоко несимпатичний герой своєю "жалюгідністю дій", марною розтратою сил. Цю суперечливість характеру помічає в собі сам Печорін: "В мені дві людини: одна живе у повному розумінні цього слова, інша мислить і судить її..."
Объяснение: