Твір за драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”
Порив до прекрасного (за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»)
У центрі «Лісової пісні» – гострий конфлікт філософського плану: невідповідність високого покликання людини принизливим, невільницьким умовам її повсякденного життя. Леся Українка в «Лісовій пісні» склала нечуваної сили й краси гімн вільній людині. Твори Лесі Українки, написані багато років тому, навіть тепер змушують замислюватись багатьох людей. Це свідчить про надзвичайний талант та спроможність знаходити те головне, що завжди хвилювало й
хвилюватиме не одне покоління українців. Події в драмі-феєрії «Лісова пісня» подані в формі казки, бо дуже часто казка набагато виразніше передає думку від письменника до читача.
У «Лісовій пісні» й люди, й витвори народної фантазії, й природа живуть одним життям. На лоні весняної природи Лукаш, молодий, чистий душею хлопець, зустрівся з лісовою дівчиною Мавкою, яка зачарувалася звуками Лукашевої сопілки. Зародилося кохання молодих сердець, зраділа природа. Змальована чистими фарбами зовнішність людей гармонує з їхньою душевною красою та мальовничістю лісового куточка.
Але спочатку невиразно, а потім
усе рельєфніше проступають і ті перешкоди, ті бар’єри, що сковують людське щастя, вічний порив до прекрасного. Лісовик попереджає Мавку, що серед людей немає волі. У другій дії, що розгортається пізнього літа, конфлікт наростає. Цьому сприяють нові персонажі – Лукашева мати та вдова Килина.
Мати Лукашева, бажаючи своєму синові щастя, поділяла загальноприйняту думку про власність як єдине щастя. Ця ж біда спіткала й Килину. Залишившись вдовою з двома дітьми, вона піклувалася перш за все про те, як їх нагодувати, одягти, як проторувати їм шлях до забезпеченого життя. І в гонитві за найнеобхіднішим для існування дітей вона розгубила свої духовні скарби.
Багато таких нещасних, які, поневолені дріб’язковими турботами, не почувають себе їхніми рабами. Цей вплив починає відчувати на собі й Лукаш, якого на початку твору пошук сенсу життя неухильно вів до прекрасного. Як колись він потрапив у трясовину, кинувшись за летючими вогниками, тепер він потрапив у трясовину буденщини. І як і тоді Мавка намагається врятувати його.
Леся Українка посилає до людей Мавку для того, щоб вони збагнули своє становище й відчули, наскільки воля прекрасніша за рабство. Цей міфічний образ є символом ідеальної, гармонійної людини, яка узгоджує свої проблеми із законами природи, живе любов’ю до людей і здатна на самопожертву. Вона має «в серці те, що не вмирає». Отже, Мавка є втіленням всього доброго та світлого.
Мавка бореться за себе, за своє місце серед людей, за утвердження серед них краси. Навіть коли її ображають, навіть коли стає переможеною на якусь мить, іде в царство Марища, вона прекрасна. Адже і тут вона наснажена світлим коханням і не кориться лихові, а бореться за красу життя.
У третій дії, коли вмирає добрий дядько Лев, напруга сягає найвищої точки. Після його смерті мир та злагода між людьми та лісовими мешканцями скінчились. Не стало щастя й у Лукашевій хаті, бо тепер там тривали нескінченні сварки, невгасима лють.
Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, що виявились у стосунках з Мавкою, за зраду любові тяжко покараний. Лісовик перетворив його на вовкулаку. Але це були лише зовнішні зміни, бо в душі Лукаш змінився вже давно. Цим епізодом письменниця утверджує, що той, хто зрікся духовного життя, згасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною. Адже людина має в собі сили завжди з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу. Крізь страждання, крізь усвідомлення своєї недосконалості. Вона стає мудрою, бо пізнає сенс свого буття. А якщо й загине, краплинка мудрості, придбана в цій боротьбі, залишиться людям.
Розв’язка твору є трагічно-оптимістичною. Лукашева мати і Килина зі своїми дітьми в злиднях повертаються до села, Лукаш замерзає, Мавка, намагаючись врятувати Лукаша, загинула.
Але ж боротьба між прекрасним, з одного боку, й дріб’язковим, нікчемним, з другого, закінчується перемогою прекрасного, бо образ Мавки, її любов та душа залишились безсмертними. Драма-феєрія утверджує, що для того, щоб залишитись людиною не лише зовні, а й у душі, треба не дати згаснути тому вогникові прекрасного, який робить людину людиною. Саме в цьому й полягає сенс людського життя.
1\Родился Илья Ильич в родовом поместье, Обломовка. «Дом Обломовых был когда-то богат и знаменит в своей стороне, но потом, Бог знает отчего, все беднел, мельчал»
2\В начале повествования Илье Ильичу Обломову чуть больше тридцати лет, он столбовой дворянин, обладатель трехсот пятидесяти душ крепостных крестьян, доставшихся ему в наследство. Прослужив после окончания Московского университета три года в одном из столичных департаментов, он вышел в отставку в чине коллежского секретаря. С тех пор безвыездно жил в Петербурге
Твір за драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”
Порив до прекрасного (за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»)
У центрі «Лісової пісні» – гострий конфлікт філософського плану: невідповідність високого покликання людини принизливим, невільницьким умовам її повсякденного життя. Леся Українка в «Лісовій пісні» склала нечуваної сили й краси гімн вільній людині. Твори Лесі Українки, написані багато років тому, навіть тепер змушують замислюватись багатьох людей. Це свідчить про надзвичайний талант та спроможність знаходити те головне, що завжди хвилювало й
хвилюватиме не одне покоління українців. Події в драмі-феєрії «Лісова пісня» подані в формі казки, бо дуже часто казка набагато виразніше передає думку від письменника до читача.
У «Лісовій пісні» й люди, й витвори народної фантазії, й природа живуть одним життям. На лоні весняної природи Лукаш, молодий, чистий душею хлопець, зустрівся з лісовою дівчиною Мавкою, яка зачарувалася звуками Лукашевої сопілки. Зародилося кохання молодих сердець, зраділа природа. Змальована чистими фарбами зовнішність людей гармонує з їхньою душевною красою та мальовничістю лісового куточка.
Але спочатку невиразно, а потім
усе рельєфніше проступають і ті перешкоди, ті бар’єри, що сковують людське щастя, вічний порив до прекрасного. Лісовик попереджає Мавку, що серед людей немає волі. У другій дії, що розгортається пізнього літа, конфлікт наростає. Цьому сприяють нові персонажі – Лукашева мати та вдова Килина.
Мати Лукашева, бажаючи своєму синові щастя, поділяла загальноприйняту думку про власність як єдине щастя. Ця ж біда спіткала й Килину. Залишившись вдовою з двома дітьми, вона піклувалася перш за все про те, як їх нагодувати, одягти, як проторувати їм шлях до забезпеченого життя. І в гонитві за найнеобхіднішим для існування дітей вона розгубила свої духовні скарби.
Багато таких нещасних, які, поневолені дріб’язковими турботами, не почувають себе їхніми рабами. Цей вплив починає відчувати на собі й Лукаш, якого на початку твору пошук сенсу життя неухильно вів до прекрасного. Як колись він потрапив у трясовину, кинувшись за летючими вогниками, тепер він потрапив у трясовину буденщини. І як і тоді Мавка намагається врятувати його.
Леся Українка посилає до людей Мавку для того, щоб вони збагнули своє становище й відчули, наскільки воля прекрасніша за рабство. Цей міфічний образ є символом ідеальної, гармонійної людини, яка узгоджує свої проблеми із законами природи, живе любов’ю до людей і здатна на самопожертву. Вона має «в серці те, що не вмирає». Отже, Мавка є втіленням всього доброго та світлого.
Мавка бореться за себе, за своє місце серед людей, за утвердження серед них краси. Навіть коли її ображають, навіть коли стає переможеною на якусь мить, іде в царство Марища, вона прекрасна. Адже і тут вона наснажена світлим коханням і не кориться лихові, а бореться за красу життя.
У третій дії, коли вмирає добрий дядько Лев, напруга сягає найвищої точки. Після його смерті мир та злагода між людьми та лісовими мешканцями скінчились. Не стало щастя й у Лукашевій хаті, бо тепер там тривали нескінченні сварки, невгасима лють.
Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, що виявились у стосунках з Мавкою, за зраду любові тяжко покараний. Лісовик перетворив його на вовкулаку. Але це були лише зовнішні зміни, бо в душі Лукаш змінився вже давно. Цим епізодом письменниця утверджує, що той, хто зрікся духовного життя, згасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною. Адже людина має в собі сили завжди з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу. Крізь страждання, крізь усвідомлення своєї недосконалості. Вона стає мудрою, бо пізнає сенс свого буття. А якщо й загине, краплинка мудрості, придбана в цій боротьбі, залишиться людям.
Розв’язка твору є трагічно-оптимістичною. Лукашева мати і Килина зі своїми дітьми в злиднях повертаються до села, Лукаш замерзає, Мавка, намагаючись врятувати Лукаша, загинула.
Але ж боротьба між прекрасним, з одного боку, й дріб’язковим, нікчемним, з другого, закінчується перемогою прекрасного, бо образ Мавки, її любов та душа залишились безсмертними. Драма-феєрія утверджує, що для того, щоб залишитись людиною не лише зовні, а й у душі, треба не дати згаснути тому вогникові прекрасного, який робить людину людиною. Саме в цьому й полягає сенс людського життя.
1\Родился Илья Ильич в родовом поместье, Обломовка. «Дом Обломовых был когда-то богат и знаменит в своей стороне, но потом, Бог знает отчего, все беднел, мельчал»
2\В начале повествования Илье Ильичу Обломову чуть больше тридцати лет, он столбовой дворянин, обладатель трехсот пятидесяти душ крепостных крестьян, доставшихся ему в наследство. Прослужив после окончания Московского университета три года в одном из столичных департаментов, он вышел в отставку в чине коллежского секретаря. С тех пор безвыездно жил в Петербурге