Через три тижні, лежачи на койці, чоловіку було страшно закривати очі. Він так і не видужав душею до кінця. Йому марились вовки, білі кістки його товариша, той шалений ведмідь.
Команда на кораблі зустріла його досить добре, але він відчував себе чужим. Йому хотілося перегорнути деякі сторінки свого життя, щоб більше не згадувати. Але весь час він згадував, як Біл кинув його та яка доля його наздогнала. Все золото світу не могло повернути Біла, а Біл би навіть не спам’ятав про нього. Чи це було варто?
Йому було жаль товариша, жаль навіть того вовка, якого він вбив. Тепер, коли відчувалась ситість, становище здавалося не таким відчайдушним. Але зробив би він сам інакше? Чи зламався би?
Чоловік не міг одразу відповісти на ці питання, але він був впевнений, що все так чи інакше відбулося так, як воно повинно було стати. Ми, такі маленькі, такі беззахисні в дикому світі природи, все ж чогось варті. В нас є незламність та жага життя.
Через три тижні, лежачи на койці, чоловіку було страшно закривати очі. Він так і не видужав душею до кінця. Йому марились вовки, білі кістки його товариша, той шалений ведмідь.
Команда на кораблі зустріла його досить добре, але він відчував себе чужим. Йому хотілося перегорнути деякі сторінки свого життя, щоб більше не згадувати. Але весь час він згадував, як Біл кинув його та яка доля його наздогнала. Все золото світу не могло повернути Біла, а Біл би навіть не спам’ятав про нього. Чи це було варто?
Йому було жаль товариша, жаль навіть того вовка, якого він вбив. Тепер, коли відчувалась ситість, становище здавалося не таким відчайдушним. Але зробив би він сам інакше? Чи зламався би?
Чоловік не міг одразу відповісти на ці питання, але він був впевнений, що все так чи інакше відбулося так, як воно повинно було стати. Ми, такі маленькі, такі беззахисні в дикому світі природи, все ж чогось варті. В нас є незламність та жага життя.