Проанализируйте эпизод из рассказа Р. Брэдбери «Зеленое утро». Определите роль лексического повтора в речи автора. Объясните, какая мысль передается повтором слова «дождь». Свои наблюдения дайте в виде развернутого ответа. Что-то легонько ударило по лбу, и он проснулся. Струйка влаги сбежала по носу и смочила губы. Еще одна капля попала прямо в глаз и на миг ослепила, другая ударила по подбородку. Дождь. Прохладный, ласковый, неторопливый, он падал с неба, как живительный эликсир, пахнущий колдовством и звездами, свежим воздухом и пряным ароматом прибитой дождем пыли, легкий на вкус, как доброе вино. Дождь. Он сел. Одеяло сползло с плеч, и синяя холщовая рубаха мигом потемнела на спине. А дождь набирал силу, капли становились все тяжелее. По костру будто кто-то заплясал, да так лихо, что вскоре от него осталась лишь сердито шипящая струйка дыма. Шел дождь. Огромный купол небосвода треснул и раскололся на шесть темно-голубых осколков, посыпавшихся вниз, будто разбили прекрасную, покрытую глазурью вазу. При вспышке молнии он увидел мириады дождевых капель, кристаллами застывших в воздухе, словно ждущих, что их запечатлеет невидимый фотограф. А потом темнота и шум дождя. Он промок до нитки, но продолжал сидеть, подставив лицо дождю, и смеялся, наслаждаясь тем, как капли бьют по его сомкнутым векам. Наконец, довольный, он хлопнул в ладоши, вскочил и обошел свой маленький лагерь. Был час ночи. Дождь шел без малого два часа, а потом прекратился. Высыпали звезды, чистые, умытые и такие яркие, каких еще не бывало. Переодевшись во все сухое, Бенджамин Дрисколл снова улегся и, счастливый, уснул ПОЖАЙЛУСТА
Великий твір.
Тяжка доля малого Тараса.
Україна — розкішний край. У цьому квітучому краї народився великий поет, художник, син українського народу — Тарас Шевченко. А про його дитячі роки я дізналась з уривка "У бур'янах" з повісті С. Васильченка.
Зростав Тарас у кріпацькій сім'ї. Батьки на панщині з ранку до вечора. Хто ж з Тарасом, білявеньким, з синіми очима хлопчиком-дитиною? Сестра Катря, теж ще дитина. Бувало, захопиться сестра грою з дівчатами, а про Тараса забуде. Сидить він сам-самісінький, плаче, чекаючи сестрички. І такий він одинокий, що жаль стає його. Але прибігала Катря, брала на руки — і вже погане зникало.
Підріс Тарасик. Нема кому з ним сидіти, у всіх робота. Хлопець наодинці з самим собою. Відтоді й почалося його бурлакування-мандрування бур'янами. Саме тут він пізнав потяг до волі, бо й увечері не загонять його батьки до хати. Ріс хлопчиком допитливим Не проходили повз його уваги ні захід сонця, ні легенькі хмаринки, ні голубе небо. Все бачив, все відчувала його вразлива душа. А якою була в нього сильна уява! Він хотів побачити залізні стовпи, що підпирають небо, і ворота, куди заходило сонце, він їх і побачив. Співчутливим був Тарас до чужого горя. Дуже глибоко запали йому в душу розповіді куткових молодиць про знущання панів з кріпаків. Наслухавшись розповідей діда Івана про гайдамаччину, співів старого кобзаря, Тарас нізащо не хоче йти до дітей гратися. Вся його душа аж палає, тремтить, в уяві постають картини справедливої помсти. І хлопчик уявляє себе гайдамакою, що рубає панам голови.
Объяснение:
Можно не дякувати! ✴
Будь ласка.