Прочитав текст, ты понял, что юный князь Александр сразу понравился новгородцам, потому что
1)
такой человек мог подчинить себе все русские земли
2)
его с детства научили и читать, и писать, и считать
3)
они надеялись с его сделать Новгород богаче
4)
он мог стать рассудительным и отважным правит
Помещик Собакевич - хороший хозяин своей усадьбы. Он предпочитает удобство и мало заботится о красоте вещей. Все это отражается на внешнем виде его дома и на интерьере комнат. Грубый деревянный дом Собакевича является отражением его грубого характера: "... Словом, все, на что ни глядел он, было упористо, без пошатки, в каком-то крепком и неуклюжем порядке..." Господский дом Собакевича внешне похож на дом из военного поселения - простой и совсем не нарядный: "... посреди виднелся деревянный дом с мезонином, красной крышей и темно-серыми или, лучше, дикими стенами, – дом вроде тех, как у нас строят для военных поселений и немецких колонистов..."
Объяснение:
Справа про капелюх, що зник
- Та не брав я твого капелюха!...
- А хто? Більше ніхто до кімнати не входив з вчорашнього вечора!
- Ти його загубив, ти й шукай!
Два брати, Сашко та Мишко, сперечалися вже п'ять хвилин. Сашко шукав і не міг знайти свого улюбленого капелюха. Час спливав, а річ все не знаходилася. Сашко був роздратований. Мишко був спокійніший і взагалі розумніший за брата.
- Так, Сашко, заспокойся. Я твого капелюха дійсно не брав. Це означає, що він десь тут. Щоб його знайти, треба поміркувати...
- Шукати треба, а не міркувати!
- Ні. Ти вже шукав. Тепер поміркуємо. Коли ти останнього разу його бачив?
- Коли вчора зі змагань повертався. Я тоді перше місце взяв. Пам'ятаєш?
- Авжеж. Ти забіжав у кімнату, закричав, що ти - чемпіон, і... що?
- Що?
- Ти зірвав з голови свого капелюха і підкинув його вгору. А потім став стрибати як мавпа... Пригадуй. Підкинув вгору, але не зловив. І на підлозі його нема...
Брати одночасно подивилися вгору. Там, зачепившись за ріжок люстри, висів капелюх.