Между родами Капулетти и Монтекки идет многовековая вражда.
Ромео влюблен в Розалину и мечтает о ней. Он пробирается с Меркуцио на бал в дом Капулетти, чтобы увидеть возлюбленную. Здесь он видит Джульетту. Они влюбляются друг в друга, но понимают, какая преграда между ними.
Молодые тайно венчаются.
Тибальт убивает Меркуцио в поединке. Ромео смертельно ранит Тибальта. Веронский герцог изгоняет Ромео из города.
Отец Джульетты сообщает ей, что выдает ее замуж. Она выпивает снотворное снадобье, чтобы родственники считали ее умершей. Ромео мчится попрощаться с умершей Джульеттой. Увидев ее, он выпивает яд и умирает. Джульетта пробуждается, видит Ромео и закалывает себя ножом. Семьи прекращают вражду, начала которой уже никто не помнил. В результате вражды погибло много ни в чем не повинных людей.
Каковы бы ни были обиды, их нужно прощать ради будущих поколений.
Професор Хіггінс - людина науки, для якої не існувало іншого життя. Він - аристократ, але його манери не аристократичні, експериментатор, але без відповідальності за долю піддослідного. Водночас це порядна людина, адже він не обіцяв Елізі чогось більшого, а мови і манер він її навчив.
Еліза стала гідним суперником Хіггінса. Вона сповнена гордощів, самоповаги. Опановуючи мову, Еліза засвоїла також і навички правильного мислення, що допомагало їй мати власні судження про життя. Вона вважала, що її шлях до герцогині розпочався тоді, коли полковник Пікерінг назвав її "міс Дуллітл", коли він виявив до неї увагу: зняв капелюх, відчинив двері, адже "різниця між леді і квітникаркою полягала не в тому, як вона поводиться, а в тому, як до неї ставляться".
Еліза в розпачі, перед нею зрештою постала жорстока істина - здобувши манери й вимову герцогині, вона не знайшла собі місця серед аристократії, коло цих людей її не прийшло; і від свого класу Еліза вже відірвана, вона не стане тією нетіпахою", якій так весело було жити на світі.
Таким чином, розпочавши з проблем фонетики, автор вивів читача на проблему особистості, її духовного розвитку. Він зазначив, що навіть освічена, розумна людина навряд чи змогла б вийти за межі свого соціального стану. А якщо і знайшла у собі сили для цього, то це процес не болісний.
Парадокс у творі - це основний засіб постановки проблеми. Шоу сказав, що його парадокси відтворили дійсність, що парадоксальні не його п'єси, а саме життя. Письменник тільки допоміг це побачити.
Висновок до твору: драма не про кохання, а про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи.
Между родами Капулетти и Монтекки идет многовековая вражда.
Ромео влюблен в Розалину и мечтает о ней. Он пробирается с Меркуцио на бал в дом Капулетти, чтобы увидеть возлюбленную. Здесь он видит Джульетту. Они влюбляются друг в друга, но понимают, какая преграда между ними.
Молодые тайно венчаются.
Тибальт убивает Меркуцио в поединке. Ромео смертельно ранит Тибальта. Веронский герцог изгоняет Ромео из города.
Отец Джульетты сообщает ей, что выдает ее замуж. Она выпивает снотворное снадобье, чтобы родственники считали ее умершей. Ромео мчится попрощаться с умершей Джульеттой. Увидев ее, он выпивает яд и умирает. Джульетта пробуждается, видит Ромео и закалывает себя ножом. Семьи прекращают вражду, начала которой уже никто не помнил. В результате вражды погибло много ни в чем не повинных людей.
Каковы бы ни были обиды, их нужно прощать ради будущих поколений.
Объяснение:
Професор Хіггінс - людина науки, для якої не існувало іншого життя. Він - аристократ, але його манери не аристократичні, експериментатор, але без відповідальності за долю піддослідного. Водночас це порядна людина, адже він не обіцяв Елізі чогось більшого, а мови і манер він її навчив.
Еліза стала гідним суперником Хіггінса. Вона сповнена гордощів, самоповаги. Опановуючи мову, Еліза засвоїла також і навички правильного мислення, що допомагало їй мати власні судження про життя. Вона вважала, що її шлях до герцогині розпочався тоді, коли полковник Пікерінг назвав її "міс Дуллітл", коли він виявив до неї увагу: зняв капелюх, відчинив двері, адже "різниця між леді і квітникаркою полягала не в тому, як вона поводиться, а в тому, як до неї ставляться".
Еліза в розпачі, перед нею зрештою постала жорстока істина - здобувши манери й вимову герцогині, вона не знайшла собі місця серед аристократії, коло цих людей її не прийшло; і від свого класу Еліза вже відірвана, вона не стане тією нетіпахою", якій так весело було жити на світі.
Таким чином, розпочавши з проблем фонетики, автор вивів читача на проблему особистості, її духовного розвитку. Він зазначив, що навіть освічена, розумна людина навряд чи змогла б вийти за межі свого соціального стану. А якщо і знайшла у собі сили для цього, то це процес не болісний.
Парадокс у творі - це основний засіб постановки проблеми. Шоу сказав, що його парадокси відтворили дійсність, що парадоксальні не його п'єси, а саме життя. Письменник тільки допоміг це побачити.
Висновок до твору: драма не про кохання, а про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи.