Відповідь:ЖУРДЕН - герой комедії Мольєра «Міщанин у дворянстві» Пан Журден - один із самих забавних персонажів великого комедіографа. Потішаються над ним в рівній мірі і дійові особи п'єси, і читачі, і глядачі. Справді, що може бути більш безглуздим для оточуючих, ніж літній торговець, несподівано помешавшийся на світському поводженні і несамовито прагне бути схожим на аристократа. Спрага «зміни долі» до того сильна в Ж. , що, попри природну немузыкальность і незграбність, він розучує хитромудрі па» модних танців, розмахує шпагою, неодмінною дворянським атрибутом, і під керівництвом численних вчителів осягає прийоми зваблювання вимогливих представниць світського суспільства. У який раз у комедії Мольєра все крутиться навколо гри. Ж. не терпиться вжитися в роль завзятого придворного, а навколишні, за деяким винятком, «підіграють» герою, переслідуючи свої досить меркантильні цілі. Навіть опирається дорогим безумств чоловіка пані Журден і її смішлива служниця врешті-решт розуміють, що «гру» Ж. достатньо направити в потрібне русло, щоб від неї ніхто не постраждав. Так, в кінці п'єси з до ряджених домочадців виходить за улюбленого дочка Ж. , яку непохитний тато готував виключно за дворянина. А сам Ж. в результаті хитрого плану нареченого дочки стає «мамамуши» і «наближеним турецького султана» . Це квазитурецкое слово-монстр як не можна краще виражає жахливий несмак і неорганічність претензій новоявленого вельможі. Воно складено спеціально для Ж. пустотливими і заповзятливими молодцями, Клеонтом і Ковьелем, що вирішили в що б те не стало отримати в дружини дочку і служницю спятившего буржуа. «Турецька церемонія» , покликана «присвятити» у дворянство Ж., - кульмінація комедії і «апофеоз» героя, який відчув себе в процесі пародійної балетної феєрії справдешнім «мусульманським аристократом» . Образ Ж. , однак, складніше, ніж може здатися. Його актуальна для епохи соціальне підґрунтя не заважає бачити в комедії продовження серйозних роздумів про Мольєра ігровому людського буття, про функції гри, наповнює життя суспільства, про різних іпостасях ігрового поведінки і про «витрати» людський ігрової активності. На цей раз предметом дослідження виявилося ігрове оформлення кастових train de vie (образів життя) . Незграбний буржуа Ж. , приміряє на себе етикетні стандарти дворянства, виявляється в п'єсі своєрідним дзеркалом, що відображає і безыдеальную, позбавлену творчого духу буржуазну манеру жити, і надлишково орнаментований, манірний стиль аристократичного поведінки.
Герой понимает, что долгие годы был в плену «книжного наваждения», а в это время «поле, усадьба, деревня, мужики, лошади, мухи, шмели, птицы, облака — все жило своей собственной, настоящей жизнью». Довольно часто в литературе встречается такая антитеза выдуманного и реального, книжного и настоящего мира. Однако при подобном противопоставлении герой должен совершить для себя выбор, подчас очень мучительный, между двумя этими мирами.Герой же рассказа Бунина этот выбор сделал уже давно. Да, есть те, кто счастлив, что просто живет на свете, то есть «совершает нечто самое непостижимое в мире». Жизнь — это великое чудо. В ней все устроено очень мудро. Есть мужик, который копает землю и сажает растения, чтобы они плодоносили или, как в данном произведении, служили памятью о безвременно ушедших, ведь мужик возвращается с погоста, где посадил куст жасмина «на своей девочке», очевидно, на могиле рано умершей дочери.Есть в жизни и те, кому суждено изменить жизнь целого государства, как сделал это Владимир Ильич Ленин, в год смерти которого — в 1924 году — был написан этот рассказ Буниным, давно покинувшим Советскую Россию, чтобы не оставаться в стране победившего социализма.Да, жизнь многообразна в своих проявлениях, и здорово, что каждый, живущий на этой земле чувствовать «что-то необыкновенно простое и в то же время необыкновенно сложное, то глубокое, чудесное, невыразимое, что есть в жизни и во мне самом». Конечно, герой понимает, что обо всем этом не напишут никогда в книгах как следует. Ведь невозможно передать точно жизнь поля, усадьбы, деревни, мужиков, лошадей, шмелей, птиц, облаков — всего того, что окружало самого писателя и его героя.Но каждое мгновение, прожитое человеком, неповторимо, а позже трудно испытать вновь нечто подобное. Именно искусство разными музыкой, живописью, словом — позволяет запечатлеть это мгновение, чтобы суметь передать, объяснить живущим после нас, что же это такое. Поэтому Бог мудро поступил, когда создал композиторов, художников, писателей — тех, для кого «вечная мука — вечно молчать, не говорить как раз о том, что есть истинно твоё и единственно настоящее«, что требовало«выражения, то есть следа, воплощения и сохранения хотя бы в слове».Наверное, это и есть призвание — то, к чему призвал тебя Всевышний. Судьба многих поэтов и писателей была предопределена не ими. Ведь не случайно Бунин упоминает таких героев, как Гамлет и Чацкий, Печорин и Гретхен. Эти образы тоже когда-то мучили своих создателей, до тех пор пока не остались на бумаге уже навсегда.Такое размышление о значимости своего дела чаще посещает людей уже в зрелом возрасте, когда есть, на что оглянуться, и оценить, что уже сделано. Недаром Именно в последние годы И. С. Тургенев написал свои замечательные «Стихотворения в прозе», полные философских размышлений о жизни и вечности, любви и смерти. Возможно, рассказ «Книга» тоже можно считать подобного рода произведением. В нем нет сюжета, зато ярко выражена вечная мука творца, который не может не высказать своих чувств.
Відповідь:ЖУРДЕН - герой комедії Мольєра «Міщанин у дворянстві» Пан Журден - один із самих забавних персонажів великого комедіографа. Потішаються над ним в рівній мірі і дійові особи п'єси, і читачі, і глядачі. Справді, що може бути більш безглуздим для оточуючих, ніж літній торговець, несподівано помешавшийся на світському поводженні і несамовито прагне бути схожим на аристократа. Спрага «зміни долі» до того сильна в Ж. , що, попри природну немузыкальность і незграбність, він розучує хитромудрі па» модних танців, розмахує шпагою, неодмінною дворянським атрибутом, і під керівництвом численних вчителів осягає прийоми зваблювання вимогливих представниць світського суспільства. У який раз у комедії Мольєра все крутиться навколо гри. Ж. не терпиться вжитися в роль завзятого придворного, а навколишні, за деяким винятком, «підіграють» герою, переслідуючи свої досить меркантильні цілі. Навіть опирається дорогим безумств чоловіка пані Журден і її смішлива служниця врешті-решт розуміють, що «гру» Ж. достатньо направити в потрібне русло, щоб від неї ніхто не постраждав. Так, в кінці п'єси з до ряджених домочадців виходить за улюбленого дочка Ж. , яку непохитний тато готував виключно за дворянина. А сам Ж. в результаті хитрого плану нареченого дочки стає «мамамуши» і «наближеним турецького султана» . Це квазитурецкое слово-монстр як не можна краще виражає жахливий несмак і неорганічність претензій новоявленого вельможі. Воно складено спеціально для Ж. пустотливими і заповзятливими молодцями, Клеонтом і Ковьелем, що вирішили в що б те не стало отримати в дружини дочку і служницю спятившего буржуа. «Турецька церемонія» , покликана «присвятити» у дворянство Ж., - кульмінація комедії і «апофеоз» героя, який відчув себе в процесі пародійної балетної феєрії справдешнім «мусульманським аристократом» . Образ Ж. , однак, складніше, ніж може здатися. Його актуальна для епохи соціальне підґрунтя не заважає бачити в комедії продовження серйозних роздумів про Мольєра ігровому людського буття, про функції гри, наповнює життя суспільства, про різних іпостасях ігрового поведінки і про «витрати» людський ігрової активності. На цей раз предметом дослідження виявилося ігрове оформлення кастових train de vie (образів життя) . Незграбний буржуа Ж. , приміряє на себе етикетні стандарти дворянства, виявляється в п'єсі своєрідним дзеркалом, що відображає і безыдеальную, позбавлену творчого духу буржуазну манеру жити, і надлишково орнаментований, манірний стиль аристократичного поведінки.
Пояснення: