Чи замислювались ви хоч раз, чи потрібно говорити про донкіхотів у нашому житті? Та й чи виникають такі типи у сьогоденні та яка ймовірність їх виникнення? Ну, що ж?
З одного боку, якби Алонсо перетворився на донкіхота у наше сторіччя індивідуалізму, коли одній людині байдуже до психологічного стану іншої, до її думок та вчинків, до її долі взагалі, якихось перепон на шляху такої магічної метаморфози не виникло б… Але ж є й інший бік: тепер людина, як на мою думку, більше обмежена обставинами: робота, родина, та й взагалі, більш дрібне, тобто купа так званих «соціальних прив’язок» не дає змогу сучасній людині уявити себе кимось й помандрувати собі боротися зі злом… Ми більш закорінені у навколишній світ: у «територію», у соціум тощо. Виходить, тут не вгадаєш; є чинники, які свідчать за появу нових донкіхотів, є й ті, що проти… Але ми не врахували ще одного. Розглядаючи ситуацію, коли комусь закортіло уявити себе іншою людиною, ми не враховували, висока або низька імовірність того, що бажання виникне. Аж тут і криється пояснення, чому у нашому сучасному житті так мало донкіхотів. Мені здається, сучасний світ надто корисливий та приземлений, безкорисне служіння добру, ідеали, подвиги, – все це зустрінеш хіба що в книжках та історичних фільмах.
Начальник папы: Не умный человек, любит хвалиться ("вытащил пожарного из огня"), гневный самодур, запрещающий родителям приглашать своих детей за стол, ругает родителей за плохое воспитание детей (хотя сам находится в гостях именно у родителей этих детей)
Мама: Строгая, может "шикнуть" на Лелю, даже наградить ее шлепком.
Папа. Немного строгий, но добрый человек, защищающий своих детей, только в угоду своему начальнику запретил детям разговаривать за столом.
Леля. Непоседа, вечно сидящая "как на иголках", остроумная, заметившая, что угоревший пожарник не мог сказать "мерси".
Минька. Минька, как старший брат, защищает сестренку. Обладает чувством юмора :"Угоревший пожарник сказал "мерси", хотя хотел сказать "Караул!"
Чи замислювались ви хоч раз, чи потрібно говорити про донкіхотів у нашому житті? Та й чи виникають такі типи у сьогоденні та яка ймовірність їх виникнення? Ну, що ж?
З одного боку, якби Алонсо перетворився на донкіхота у наше сторіччя індивідуалізму, коли одній людині байдуже до психологічного стану іншої, до її думок та вчинків, до її долі взагалі, якихось перепон на шляху такої магічної метаморфози не виникло б… Але ж є й інший бік: тепер людина, як на мою думку, більше обмежена обставинами: робота, родина, та й взагалі, більш дрібне, тобто купа так званих «соціальних прив’язок» не дає змогу сучасній людині уявити себе кимось й помандрувати собі боротися зі злом… Ми більш закорінені у навколишній світ: у «територію», у соціум тощо. Виходить, тут не вгадаєш; є чинники, які свідчать за появу нових донкіхотів, є й ті, що проти… Але ми не врахували ще одного. Розглядаючи ситуацію, коли комусь закортіло уявити себе іншою людиною, ми не враховували, висока або низька імовірність того, що бажання виникне. Аж тут і криється пояснення, чому у нашому сучасному житті так мало донкіхотів. Мені здається, сучасний світ надто корисливий та приземлений, безкорисне служіння добру, ідеали, подвиги, – все це зустрінеш хіба що в книжках та історичних фільмах.
Объяснение:
Не умный человек, любит хвалиться ("вытащил пожарного из огня"), гневный самодур, запрещающий родителям приглашать своих детей за стол, ругает родителей за плохое воспитание детей (хотя сам находится в гостях именно у родителей этих детей)
Мама:
Строгая, может "шикнуть" на Лелю, даже наградить ее шлепком.
Папа.
Немного строгий, но добрый человек, защищающий своих детей, только в угоду своему начальнику запретил детям разговаривать за столом.
Леля.
Непоседа, вечно сидящая "как на иголках", остроумная, заметившая, что угоревший пожарник не мог сказать "мерси".
Минька.
Минька, как старший брат, защищает сестренку. Обладает чувством юмора :"Угоревший пожарник сказал "мерси", хотя хотел сказать "Караул!"