Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Дульсинея Тобосская (исп. Dulcinea de Toboso) - центральный персонаж романа Сервантеса «Хитроумный Дон Кихот Ламанчский» (первый том - 1605, второй - 1615), идеальная возлюбленная, дама сердца героя, Дон Кихота. В самом начале произведения, когда Дон Кихот становится странствующим рыцарем, он, по всем законам жанра рыцарского романа, решает выбрать даму, в которую мог бы влюбиться, т.к. рыцарь без любви - «что тело без души». Прекрасной дамой для Дон Кихота становится простая девушка из соседней деревни - Альдонса Лоренсо, в которую он был одно время тайно влюблен. Дон Кихот нарекает возлюбленную Дульсинею, т.к. Альдонса была родом из города Тобосо. Дон Кихот воспевает ее, во имя нее он совершает свои подвиги и, как безутешный влюбленный из рыцарских романов, безумствует в горах Сьерры Морены. При этом Дон Кихот не уверен, «существует ли Дульсинея на свете или не существует, вымышлена она или же не вымышлена...» (II, XXXII). Таким образом, Дульсинея Тобосская не является самостоятельным персонажем, и, кроме вышеперечисленных случаев, когда Дон Кихота обманывают и выдают за его возлюбленную других, она на страницах романа не появляется.
Образ Дульсинеи Тобосской, как это явствует из текста, восходит к символу Прекрасной Дамы куртуазной поэзии и прозы средневековья.
Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Объяснение:
Відповідь:
Дульсинея Тобосская (исп. Dulcinea de Toboso) - центральный персонаж романа Сервантеса «Хитроумный Дон Кихот Ламанчский» (первый том - 1605, второй - 1615), идеальная возлюбленная, дама сердца героя, Дон Кихота. В самом начале произведения, когда Дон Кихот становится странствующим рыцарем, он, по всем законам жанра рыцарского романа, решает выбрать даму, в которую мог бы влюбиться, т.к. рыцарь без любви - «что тело без души». Прекрасной дамой для Дон Кихота становится простая девушка из соседней деревни - Альдонса Лоренсо, в которую он был одно время тайно влюблен. Дон Кихот нарекает возлюбленную Дульсинею, т.к. Альдонса была родом из города Тобосо. Дон Кихот воспевает ее, во имя нее он совершает свои подвиги и, как безутешный влюбленный из рыцарских романов, безумствует в горах Сьерры Морены. При этом Дон Кихот не уверен, «существует ли Дульсинея на свете или не существует, вымышлена она или же не вымышлена...» (II, XXXII). Таким образом, Дульсинея Тобосская не является самостоятельным персонажем, и, кроме вышеперечисленных случаев, когда Дон Кихота обманывают и выдают за его возлюбленную других, она на страницах романа не появляется.
Образ Дульсинеи Тобосской, как это явствует из текста, восходит к символу Прекрасной Дамы куртуазной поэзии и прозы средневековья.
хватит этого ?
Пояснення: