Расскажите об эволюции реализма, используя материалы учебника и дополнив их собственными примерами из знакомых вам произведений 19 века
10 класс, лебедев

Объяснение:

Головним героєм є співець. Душевний стан  ліричного героя напружений. Він почувається самотнім. Його охопили сум, туга,  зневіра, навіть відчай. У його душі відбувається боротьба добра і зла.

І ніщо не може втішити царя, окрім божественного звука арфи, адже вона знаходиться в руках співця, чиї пісні любі Господу. Чого прагне Саул: веселощів, задоволення чи ще більшої влади? Ні, він хоче переконатися, що його душа жива, не скам’яніла, адже він ще здатен чути «арфи глас». Він прагне, щоб божественна пісня розбудила в серці надію, щоб сльози полилися з його очей.

Жодного натяку на конкретну особу чи якісь історичні реалії у вірші немає. Перед нами постає скорботний образ особистості, яка мужньо переносить неймовірні муки, прагнучи певного просвітлення, яке може дати їй музика (мистецтво). З тексту вірша нам невідомо, від чого страждає ліричний герой, чому в нього на душі так важко, через що його серце може розірватися від страшних мук. Це певне абстрагування від біблійної історії перетворило вірш на образ-алегорію стражденної душі, що прагне спокою й умиротворення, але вже ніде не може його знайти…

У вірші йдеться про іудейського царя Саула.

Але Байрон виходить за рамки біблійної історії: образ біблійного царя доповнюється образом співця (поета), який виходить на перший план. За ним стоїть сам автор і ширше — усе його покоління. Душевний стан ліричного героя напружений. Він почувається самотнім. Його охопили сум, туга, зневіра, навіть відчай.

Душу ліричного героя може врятувати лише мистецтво. Але риторичне питання у кінці твору залишається без чіткої відповіді: «Як не спів, воно од мук тяжких порветься враз!»

Моя оценка 9/10

Константин Симонов

Майор привез мальчишку на лафете.

Погибла мать. Сын не с ней.

За десять лет на том и этом свете

Ему зачтутся эти десять дней.

Его везли из крепости, из Бреста.

Был исцарапан пулями лафет.

Отцу казалось, что надежней места

Отныне в мире для ребенка нет.

Отец был ранен, и разбита пушка.

Привязанный к щиту, чтоб не упал,

Прижав к груди заснувшую игрушку,

Седой мальчишка на лафете спал.

Мы шли ему навстречу из России он махал войскам рукой...

Ты говоришь, что есть еще другие,

Что я там был и мне пора домой...

Ты это горе знаешь понаслышке,

А нам оно оборвало сердца.

Кто раз увидел этого мальчишку,

Домой прийти не сможет до конца.

Я должен видеть теми же глазами,

Которыми я плакал там, в пыли,

Как тот мальчишка возвратится с нами

И поцелует горсть своей земли.

За все, чем мы с тобою дорожили,

Призвал нас к бою воинский закон.

Теперь мой дом не там, где прежде жили,

А там, где отнят у мальчишки он.

Подробнее - на -

Объяснение: