Вначале Гринев описывается Пушкиным как избалованный семнадцатилетний ребенок, который "вел себя как мальчишка,вырвавшийся на волю. "Ему во всем потакают окружающие. Даже то,как к нему обращаются- Петруша ,говорит само за себя.Данный отцом урок : "Береги честь смолоду,а рубаху- снову" он еще не усвоил и на службу едет как на развлечение- самому посмотреть и себя показать. Хорошее отношение людей ,с которыми он сталкивается в крепости, он воспринимает как должное. Ему кажется,что все так и должны его принимать ,приветливо и радушно ,как в детстве. Детство Гринева как у большинства дворянских детей ,беззаботно и легко. Жил он ,что называется ,"недорослем". Но отец Петруши вовремя спохватился и отправил сына на службу ,тем самым его от блестящего будущего - " мотать да повесничать." Только потом ,постепенно духовно взрослея на службе в Белогорской крепости, он понимает, как важно повстречать в своей жизни,особенно на заре своего становления таких простых добросердечных и мужественных людей, как комендант и его семейство. Все встречи,посылаемые ему судьбой вначале, он воспринимает с простодушной беспечностью.Также он отнесся и к Пугачеву. ,подарив ему тулуп за Однако по мере развития событий ,происходит взросление и самого Гринева. Все поступки Гринева становятся не на жизнь, а на смерть. Постепенно прозревает душа. Понимает он, что надо иметь большое мужество и воинскую доблесть ,имея в запасе стареньких инвалидов с косами, тем не менее не оставлять ни на секунду своего поста- служить,зная ,что можешь погибнуть каждую секунду. Таков теперь для него комендант крепости. И встреча с Пугачевым теперь по другому видится: не главарь бандитской шайки, а человек ,который понять и оценить мужество и порядочность даже того,с кем воюет помнить добро,вопреки всем условиям. Не Петруша теперь перед нами , а Петр Гринев , вставший на защиту чести Марьи Мироновой, не побоявшийся взглянуть смерти в глаза,офицер российской армии.
Коли в житті людини відбуваються якісь неймовірні події, першим ділом вона хоче поділитися своїми враженнями зі своїми близькими. Близькими цими можуть бути знайомі, друзі, але в першу чергу мова йде про сім’ю. Враховуючи те, що сталося з Гулівером, особливо в Ліліпутії, думається, що його лист родині був б дуже захоплюючим і цікавим для його родини.
У фантастичній історії Гулівера в Ліліпутії розповідається про те, як він потрапив на територію країни, де всі люди були в дванадцять разів менше його самого. Саме по собі це вже просто дивно. Думається, що новоявлений велетень Ліліпутії у своєму листі до своєї сім’ї дуже ретельно описав би ситуацію, яка з ним сталася, зокрема, свою першу зустріч з ліліпутами, початок їх взаємин. Напевно Гулівер описав би також і те, як ліліпути дружно його прийняли, намагалися влаштувати його життя найбільш комфортним для нього та й для себе чином. Але навряд чи б цей лист мав лише хороші враження від головного героя книги, адже поступово його життя в Ліліпутії стала ставати все гірше і гірше. По-перше, ліліпути були не самими добрими людьми, їх суспільство було неймовірно далеким від ідеалу, характери ліліпутів описувалися Джонатаном Свіфтом не з кращого боку. Незважаючи на відносно добрий прийом у себе Гулівера, вони з часом почали ставитися до нього трохи інакше. Спершу це проявилося в їх зайвій зухвалості, коли вони вирішили залучити його до війни з іншою країною-сусідом, яка також була населена ліліпутами. Саме по собі залучення Гуливера на свою сторону було нечесним по відношенню до їх ворогів, адже це давало Ліліпутії велику військову перевагу. Це був перший випадок тої нечесності і лицемірства жителів Ліліпутії. Але навіть після того, як Гулівер погодився їм до зробив це, вони не зупинилися і продовжили нахабніти по відношенню до нього. Щоб повністю поневолити його і змусити бути придатним і корисним лише для них, вони вирішили видалити Гуліверу очі. При цьому видалення очей подавалося ними як благодійна дія, адже вони могли навіть убити Гулівера при бажанні. Я не впевнений, що якщо б це сталося, головний герой книги був би в змозі написати хоч якийсь лист.
Думаю, що, якби у Гулівера була така можливість, він би поділився зі своєю сім’єю інформацією про всі свої пригоди. Реакція членів його сім’ї, а також емоції цих людей могли б бути різними, починаючи від величезного подиву через те, що сталося з Гулівером, і закінчуючи жахом від того, як самотньо йому було серед людей, які так сильно від нього відрізняються, і від того, з якими серйозними проблемами він зіткнувся.
Только потом ,постепенно духовно взрослея на службе в Белогорской крепости, он понимает, как важно повстречать в своей жизни,особенно на заре своего становления таких простых добросердечных и мужественных людей, как комендант и его семейство. Все встречи,посылаемые ему судьбой вначале, он воспринимает с простодушной беспечностью.Также он отнесся и к Пугачеву. ,подарив ему тулуп за Однако по мере развития событий ,происходит взросление и самого Гринева. Все поступки Гринева становятся не на жизнь, а на смерть. Постепенно прозревает душа. Понимает он, что надо иметь большое мужество и воинскую доблесть ,имея в запасе стареньких инвалидов с косами, тем не менее не оставлять ни на секунду своего поста- служить,зная ,что можешь погибнуть каждую секунду. Таков теперь для него комендант крепости. И встреча с Пугачевым теперь по другому видится: не главарь бандитской шайки, а человек ,который понять и оценить мужество и порядочность даже того,с кем воюет помнить добро,вопреки всем условиям.
Не Петруша теперь перед нами , а Петр Гринев , вставший на защиту чести Марьи Мироновой, не побоявшийся взглянуть смерти в глаза,офицер российской армии.
Коли в житті людини відбуваються якісь неймовірні події, першим ділом вона хоче поділитися своїми враженнями зі своїми близькими. Близькими цими можуть бути знайомі, друзі, але в першу чергу мова йде про сім’ю. Враховуючи те, що сталося з Гулівером, особливо в Ліліпутії, думається, що його лист родині був б дуже захоплюючим і цікавим для його родини.
У фантастичній історії Гулівера в Ліліпутії розповідається про те, як він потрапив на територію країни, де всі люди були в дванадцять разів менше його самого. Саме по собі це вже просто дивно. Думається, що новоявлений велетень Ліліпутії у своєму листі до своєї сім’ї дуже ретельно описав би ситуацію, яка з ним сталася, зокрема, свою першу зустріч з ліліпутами, початок їх взаємин. Напевно Гулівер описав би також і те, як ліліпути дружно його прийняли, намагалися влаштувати його життя найбільш комфортним для нього та й для себе чином. Але навряд чи б цей лист мав лише хороші враження від головного героя книги, адже поступово його життя в Ліліпутії стала ставати все гірше і гірше. По-перше, ліліпути були не самими добрими людьми, їх суспільство було неймовірно далеким від ідеалу, характери ліліпутів описувалися Джонатаном Свіфтом не з кращого боку. Незважаючи на відносно добрий прийом у себе Гулівера, вони з часом почали ставитися до нього трохи інакше. Спершу це проявилося в їх зайвій зухвалості, коли вони вирішили залучити його до війни з іншою країною-сусідом, яка також була населена ліліпутами. Саме по собі залучення Гуливера на свою сторону було нечесним по відношенню до їх ворогів, адже це давало Ліліпутії велику військову перевагу. Це був перший випадок тої нечесності і лицемірства жителів Ліліпутії. Але навіть після того, як Гулівер погодився їм до зробив це, вони не зупинилися і продовжили нахабніти по відношенню до нього. Щоб повністю поневолити його і змусити бути придатним і корисним лише для них, вони вирішили видалити Гуліверу очі. При цьому видалення очей подавалося ними як благодійна дія, адже вони могли навіть убити Гулівера при бажанні. Я не впевнений, що якщо б це сталося, головний герой книги був би в змозі написати хоч якийсь лист.
Думаю, що, якби у Гулівера була така можливість, він би поділився зі своєю сім’єю інформацією про всі свої пригоди. Реакція членів його сім’ї, а також емоції цих людей могли б бути різними, починаючи від величезного подиву через те, що сталося з Гулівером, і закінчуючи жахом від того, як самотньо йому було серед людей, які так сильно від нього відрізняються, і від того, з якими серйозними проблемами він зіткнувся.