Автор называет Настю ласково "золотая курочка", подчеркивая сказочную прелесть. Эффект усиливают уменьшительно-ласкательные суффиксы в словах: курочка, ножки, монетки, носик. чистенький, веснушки, Детям некогда было играть, на их плечи легла забота о большом хозяйстве. Настя, "как и покойная мать", "вставала далеко до солнца", "выгоняла свое любимое стадо", топила печь, готовила обед, "Хлопотала по хозяйству до ночи". Настя ведет себя подобно покойной матери: не спорит с Митрашей, улыбается, тот "начинает злиться и хорохориться". Настя сначала поддразнивает, потом ласково гладит брата по затылку. маленькая перепалка заканчивается примирением и дружной работой. У нее свои, женские, хозяйственные заботы. Она рассудительная и потому пошла по широкой, плотной тропе. Она набрела на палестинку, обсыпанную красной клюквой, и забыла обо всем на свете. Автор спрашивает: "Откуда же у человека при его могуществе берется жадность даже к кислой ягоде клюкве? " Он как будто не осуждает Настю, а только удивляется. Что сделала Настя с собранной клюквой? Она отдала ее эвакуированным детям. Оказалось, что девочка "мучилась про себя за свою жадность". И в этом поступке-победа Насти над собой, самая трудная победа.
Повість Гр. Тютюнника "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Климко, головний герой твору, йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Він іде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся милосердю.
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання до й, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу.
На ній Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг поплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, до радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: "Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль..."
...Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, що й дорослим інколи було не до снаги.
Автор называет Настю ласково "золотая курочка", подчеркивая сказочную прелесть. Эффект усиливают уменьшительно-ласкательные суффиксы в словах: курочка, ножки, монетки, носик. чистенький, веснушки, Детям некогда было играть, на их плечи легла забота о большом хозяйстве. Настя, "как и покойная мать", "вставала далеко до солнца", "выгоняла свое любимое стадо", топила печь, готовила обед, "Хлопотала по хозяйству до ночи". Настя ведет себя подобно покойной матери: не спорит с Митрашей, улыбается, тот "начинает злиться и хорохориться". Настя сначала поддразнивает, потом ласково гладит брата по затылку. маленькая перепалка заканчивается примирением и дружной работой. У нее свои, женские, хозяйственные заботы. Она рассудительная и потому пошла по широкой, плотной тропе. Она набрела на палестинку, обсыпанную красной клюквой, и забыла обо всем на свете. Автор спрашивает: "Откуда же у человека при его могуществе берется жадность даже к кислой ягоде клюкве? " Он как будто не осуждает Настю, а только удивляется. Что сделала Настя с собранной клюквой? Она отдала ее эвакуированным детям. Оказалось, что девочка "мучилась про себя за свою жадность". И в этом поступке-победа Насти над собой, самая трудная победа.
Повість Гр. Тютюнника "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Климко, головний герой твору, йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Він іде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся милосердю.
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання до й, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу.
На ній Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг поплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, до радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: "Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль..."
...Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, що й дорослим інколи було не до снаги.