Пояснення:Народився 10 (23) листопада 1908 року в Києві в сім'ї актора-естрадника[6] Миколи Петровича Носова та Варвари Петрівни Носової, окрім нього, у родині ще були брати Петро (старший) та Борис (молодший) і молодша сестра Лариса. Дитинство провів в Ірпені. Потім родина мешкала на вулицях Глибочицькій, Борщагівській та на Маріїнсько-Благовіщенській (тепер Саксаганського), 86. З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка (згодом 9-а гімназія, трудова школа). З 1923 року родина знову мешкала в Ірпені. Навчався у вечірній робітничій школі. У 1927—1929 вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932). У 1932—1951 — режисер-постановник мультиплікаційних, науково-популярних та навчальних фільмів (у тому числі для Червоної Армії, заслуживши цим у 1943 орден Червоної Зірки).
Почав публікувати оповідання у 1938 («Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові штани», «Мишкова каша», «Городники», «Фантазери» та ін., які друкувалися головним чином у дитячому журналі «Мурзілка» і згодом склали основу першої збірки Носова «Тук-тук-тук», 1945). Носов увів до дитячої літератури нового героя — наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого непосиду, який увесь час прагне щось робити, але постійно потрапляє в незвичайні, часто комічні ситуації.
Особливо широку популярність завоювали його повісті для підлітків «Весела сімейка» (1949), «Щоденник Миколки Синіцина» (1950), «Вітя Малєєв в школі й удома» (1951; Сталінська премія, 1952).
Довготривалу популярність і любов читачів здобули його казкові твори про Незнайка. Перше з них — казка «Гвинтик, Шпунтик і пилосос». Надалі герой з'явився в знаменитій трилогії, що складається з романів-казок «Пригоди Незнайка і його товаришів» (1953—1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1964—1965; Державна премія РРФСР ім. Н. К. Крупської, 1969).
Автобіографічний твір письменника — «Повість про мого друга Ігоря» (1971—1972), написана у формі щоденникових записів з життя дідуся й онука (1-а ч. — «Між роком і двома», 2-а ч. — «Від двох до двох з половиною років») і мемуарна повість «Таємниця на дні колодязя» (1977; два її первісних варіанти — «Повість про дитинство» і «Все попереду», обидві 1976).
У 2018 році у Святошинському районі Києва нова вулиця була названа на честь Миколи Носова[7].
При первом же прочтении Р.Л. Стивенсона «Вересковый мед» мною была определена главная мысль произведения: лучше погибнуть с честью, чем жить, оставшись предателем. Произведение мне понравилось, оно затронуло важные проблемы человечества.
Любовь к Отчизне, такая же беззаветная, как у пиктов, должна быть в сердце каждого человека. Тогда в мире станет меньше предательств и войн. Главная идея оставила неизгладимый след в моем сознании.
Однако некоторые моменты сюжета оценивались мною неоднозначно. К примеру, поступок отца-карлика. Он не дал свободу выбора своему сыну. Хотя вероятнее всего сын не открыл бы тайну пиктов. Но отец не доверяет сыну, думая, что он даст ключ к разгадке верескового меда. Конечно, можно подумать о том, что отец предполагал, что при любом исходе их убьют, поэтому он совершил такой поступок для того, чтобы его ребенка не мучали и не пытали. Думаю, что отцу тяжело далось данное решение, но сыну было бы тяжелее увидеть смерть собственного отца.
Поступок для меня оказался очень спорным. Но хорошо, когда произведение заставляет о чем-то задуматься и поспорить с самим собой.
Впечатление об образе короля только отрицательное. Это жестокий и гнусный человек, который готов на все ради правления. Для него неважен приобретения власти. Он даже на убийство людей, чтобы полноценно владеть землями, которые завоевал. Думаю, он, в отличие от медоваров, мог бы предать свое королевство ради разгадки тайны напитка.
Відповідь:
Пояснення:Народився 10 (23) листопада 1908 року в Києві в сім'ї актора-естрадника[6] Миколи Петровича Носова та Варвари Петрівни Носової, окрім нього, у родині ще були брати Петро (старший) та Борис (молодший) і молодша сестра Лариса. Дитинство провів в Ірпені. Потім родина мешкала на вулицях Глибочицькій, Борщагівській та на Маріїнсько-Благовіщенській (тепер Саксаганського), 86. З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка (згодом 9-а гімназія, трудова школа). З 1923 року родина знову мешкала в Ірпені. Навчався у вечірній робітничій школі. У 1927—1929 вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932). У 1932—1951 — режисер-постановник мультиплікаційних, науково-популярних та навчальних фільмів (у тому числі для Червоної Армії, заслуживши цим у 1943 орден Червоної Зірки).
Почав публікувати оповідання у 1938 («Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові штани», «Мишкова каша», «Городники», «Фантазери» та ін., які друкувалися головним чином у дитячому журналі «Мурзілка» і згодом склали основу першої збірки Носова «Тук-тук-тук», 1945). Носов увів до дитячої літератури нового героя — наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого непосиду, який увесь час прагне щось робити, але постійно потрапляє в незвичайні, часто комічні ситуації.
Особливо широку популярність завоювали його повісті для підлітків «Весела сімейка» (1949), «Щоденник Миколки Синіцина» (1950), «Вітя Малєєв в школі й удома» (1951; Сталінська премія, 1952).
Довготривалу популярність і любов читачів здобули його казкові твори про Незнайка. Перше з них — казка «Гвинтик, Шпунтик і пилосос». Надалі герой з'явився в знаменитій трилогії, що складається з романів-казок «Пригоди Незнайка і його товаришів» (1953—1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1964—1965; Державна премія РРФСР ім. Н. К. Крупської, 1969).
Автобіографічний твір письменника — «Повість про мого друга Ігоря» (1971—1972), написана у формі щоденникових записів з життя дідуся й онука (1-а ч. — «Між роком і двома», 2-а ч. — «Від двох до двох з половиною років») і мемуарна повість «Таємниця на дні колодязя» (1977; два її первісних варіанти — «Повість про дитинство» і «Все попереду», обидві 1976).
У 2018 році у Святошинському районі Києва нова вулиця була названа на честь Миколи Носова[7].
Любовь к Отчизне, такая же беззаветная, как у пиктов, должна быть в сердце каждого человека. Тогда в мире станет меньше предательств и войн. Главная идея оставила неизгладимый след в моем сознании.
Однако некоторые моменты сюжета оценивались мною неоднозначно. К примеру, поступок отца-карлика. Он не дал свободу выбора своему сыну. Хотя вероятнее всего сын не открыл бы тайну пиктов. Но отец не доверяет сыну, думая, что он даст ключ к разгадке верескового меда. Конечно, можно подумать о том, что отец предполагал, что при любом исходе их убьют, поэтому он совершил такой поступок для того, чтобы его ребенка не мучали и не пытали. Думаю, что отцу тяжело далось данное решение, но сыну было бы тяжелее увидеть смерть собственного отца.
Поступок для меня оказался очень спорным. Но хорошо, когда произведение заставляет о чем-то задуматься и поспорить с самим собой.
Впечатление об образе короля только отрицательное. Это жестокий и гнусный человек, который готов на все ради правления. Для него неважен приобретения власти. Он даже на убийство людей, чтобы полноценно владеть землями, которые завоевал. Думаю, он, в отличие от медоваров, мог бы предать свое королевство ради разгадки тайны напитка.