Григорій Сковорода увійшов в історію культури українського народу як видатний оригінальний філософ-гуманіст, письменник-демократ.
Творчість Г. Сковороди, його ідеї демократизму та гуманізму знайшли відображення у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка, набравши нової сили й змісту. Високо цінили Григорія Савича видатні письменники. Іван Франко писав, що Сковорода був "цілком новим явищем в українській літературі з погляду освіти, широти поглядів і глибини думок". Лев Толстой захоплювався його творами і єдністю життя та проповідуваних ним ідей. Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства. Він був митцем зі своїми власними поглядами на життя.
За словами Каменяра, він є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному проміжку часу — від автора "Слова о полку Ігоревім" до Котляревського й Шевченка. Як прозаїк Г. Сковорода підвів давню українську прозу до тієї межі, за якою відразу поставала нова українська література. Житія, літописи, проповіді, послання після Сковороди зустрічаються дедалі рідше і в оновленому вигляді. Художня проза Г. Сковороди — це збірник "Басні харковскія". Його байки допомагали в пошуках істини, були спрямовані на викриття суспільних вад, підносили дух громадянської гідності, засуджували самодурство, кар'єризм, чинопочитання.
Казалось, что Остапу «был на роду написан битвенный путь и трудное знанье вершить ратные дела» . Выдержка и хладнокровие, умение расчетливо взвесить опасность и быстро и точно найти правильное решение, настойчивость и уверенность в своих силах увидеть в нем наклонности будущего вождя. Гоголь сравнивает Остапа со львом.
Андрию в бою не свойственны ни хладнокровие, ни терпение — он весь во власти чувств. Запальчивость, необузданный порыв руководят его действиями и ведут за собой. Он храбр потому, что не дает себе ни времени, ни возмож- ности оценить опасность. Не случайно Гоголь говорит, что «он несется, как пьяный» , ведь в битве Андрий видел для себя «бешеную негу и упоение» . Сражение для него — лишь «очаровательная музыка пуль и мечей» , он не помнит, ради чего ведется бой, чего хотят достичь казаки. Вся сущность нетерпеливого и пылкого характера Андрия проявилась в его манере поведения во время битвы.
Григорій Сковорода увійшов в історію культури українського народу як видатний оригінальний філософ-гуманіст, письменник-демократ.
Творчість Г. Сковороди, його ідеї демократизму та гуманізму знайшли відображення у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка, набравши нової сили й змісту. Високо цінили Григорія Савича видатні письменники. Іван Франко писав, що Сковорода був "цілком новим явищем в українській літературі з погляду освіти, широти поглядів і глибини думок". Лев Толстой захоплювався його творами і єдністю життя та проповідуваних ним ідей. Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства. Він був митцем зі своїми власними поглядами на життя.
За словами Каменяра, він є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному проміжку часу — від автора "Слова о полку Ігоревім" до Котляревського й Шевченка. Як прозаїк Г. Сковорода підвів давню українську прозу до тієї межі, за якою відразу поставала нова українська література. Житія, літописи, проповіді, послання після Сковороди зустрічаються дедалі рідше і в оновленому вигляді. Художня проза Г. Сковороди — це збірник "Басні харковскія". Його байки допомагали в пошуках істини, були спрямовані на викриття суспільних вад, підносили дух громадянської гідності, засуджували самодурство, кар'єризм, чинопочитання.
Казалось, что Остапу «был на роду написан битвенный путь и трудное знанье вершить ратные дела» . Выдержка и хладнокровие, умение расчетливо взвесить опасность и быстро и точно найти правильное решение, настойчивость и уверенность в своих силах увидеть в нем наклонности будущего вождя. Гоголь сравнивает Остапа со львом.
Андрию в бою не свойственны ни хладнокровие, ни терпение — он весь во власти чувств. Запальчивость, необузданный порыв руководят его действиями и ведут за собой. Он храбр потому, что не дает себе ни времени, ни возмож- ности оценить опасность. Не случайно Гоголь говорит, что «он несется, как пьяный» , ведь в битве Андрий видел для себя «бешеную негу и упоение» . Сражение для него — лишь «очаровательная музыка пуль и мечей» , он не помнит, ради чего ведется бой, чего хотят достичь казаки. Вся сущность нетерпеливого и пылкого характера Андрия проявилась в его манере поведения во время битвы.
Объяснение: