Читаючи книжки надовго запам*ятовуєш тільки справжні витвори мистецтва. Можуть вкарбуватися в пам*ять цікавий сюжет, просто смішний момент чи оригінальний головний герой. У романі у віршах «Євгеній Онєгін» мені запам*ятався саме головний герой. Він виділявся із тогочасного натовпу й саме тому був там зайвим.
Мабуть, варто розібратися чому саме Євгеній став зайвим. Ще на початку свого роману Олександр Пушкін зазначає, що юнак отримав освіту таку, як і всі інші молоді люди того часу – «мы все учились по немногу чему-нибудь и как-нибудь». Отже, Онєгін не був дуже освіченим, але його знання вистачало, аби таким здаватися. Життя він вів таке же, як й інша аристократична молодь дев*ятнадцятого століття. Півдня юнак спав, потім вигадував як урятуватися від нудьги, а ввечері їздив по за на бали, до театрів та прогулювався по вулицях Петербургу. Хоч Євгеній і намагався бути як усі, але вищий світ йому обрид, світські люди почали дратувати й він тікає до села, у маєток, який дістався в спадок від дядька. Ось тут ми бачимо, що герой має ще тонку душу, почуття честі. Розбещеність «золотої молоді» того часу не могла не викликати в юнака почуття відрази та нудьги своєю одноманітністю. Але не тільки склад душі зробив Євгенія Онєгіна «зайвим». Його власні риси характеру, які можна було б змінити, зіграли проти нього. Поки юнак жив у селі, він познайомився із Володимиром Лєнським, поетом, та родиною Ларіних. Із першим головний герой роману затоваришував. Тетяна Ларіна закохалася в Євгенія, але він відкинув її почуття, бо боявся за свою свободу. З часом, через шість років, Онєгін про це пошкодує, але буде пізно. Свого часу він відмовився від кохання дівчини, він покинув її саму. Ви розумієте, що Євгеній Онєгін сам відштовхнув людину, яка могла б стати йому найріднішою душею. Із Лєнським ситуація склалася по-дурному та ще трагічно для поета. На балу в Ларіних, після Тетяниного освідчення в коханні, Євгеній починає приділяти увагу її старшій сестрі Ользі, у яку був закоханий Володимир. Лєнський, звісно ж, обурився та з почуття гідності викликав «підлого Онєгіна» на дуель. Якби тільки головному герою вистачило клепки розповісти про все поетові, то той, напевне, зрозумів би ситуацію й залишився б живим. Проте гордість та сильно розвинене почуття власної гідності не дозволили Євгенію цього зробити. Він не був убивцею, його не вабила зброя, але стріляти хлопець погодився. Так само й В. Лєнський. Він звик стискати в руці перо, змочене в чорнилі, але аж ніяк не курок пістолету. Навіть трошки побивався поет через цю дуель, бо вважав Євгенія своїм другом. Отже, не спеціально вбивши Лєнського, Євгеній втратив останнього справжнього друга. Вони мали схожі характери й могли б разом підтримувати один одного, але через власну дурість Онєгін залишився один. Загалом, довести, що головний герой роману у віршах є «зайвою» людиною можна набагато простіше. У одній з чернеток «Євгенія Онєгіна» О.С. Пушкін сам пише, що «Онегин тут как лишний был». Такі «зайві» люди того часу ставали революціонерами-декабристами. Подейкують, що Олександр Сергійович хотів вивести свого героя на Сенатську площу, проте так цього і не зробив. Через оцю самотність Євгенія роман здається незакінченим. Навіть якби автор дописав його до крапки та додав усі недописані глави, усе одно образ покинутої, на схожої на інших людини наче щось забрав у цього твору й не погоджувався віддавати
Я очень люблю наблюдать за тем, как шьет моя мама. Она аккуратно прикладывает выкройку к ткани, смотрит, все ли детали легли правильно, а затем скалывает выкройку с тканью. Вслед за этим мама берет лекало и мел, точно по контуру выкройки обводит ее, а потом детали из ткани вырезает большими ножницами. Она скалывает нужные детали, сметывает их вручную и начинает шить на швейной машинке. Строчка у моей мамы получается ровная, без зигзагов. Еще не дошитую вещь мама надевает на заказчика, скалывает в тех местах, где ей что-нибудь не нравится, и рисует что-то мелом прямо на ткани. На примерке трудно узнать будущее красивое платье или юбку. Потом вещь дошивается, утюжится, в конце работы пришиваются отделочные детали.
Вот, наконец, новая вещь готова, и ее можно с удовольствием носить.
Мабуть, варто розібратися чому саме Євгеній став зайвим. Ще на початку свого роману Олександр Пушкін зазначає, що юнак отримав освіту таку, як і всі інші молоді люди того часу – «мы все учились по немногу чему-нибудь и как-нибудь». Отже, Онєгін не був дуже освіченим, але його знання вистачало, аби таким здаватися. Життя він вів таке же, як й інша аристократична молодь дев*ятнадцятого століття. Півдня юнак спав, потім вигадував як урятуватися від нудьги, а ввечері їздив по за на бали, до театрів та прогулювався по вулицях Петербургу.
Хоч Євгеній і намагався бути як усі, але вищий світ йому обрид, світські люди почали дратувати й він тікає до села, у маєток, який дістався в спадок від дядька. Ось тут ми бачимо, що герой має ще тонку душу, почуття честі. Розбещеність «золотої молоді» того часу не могла не викликати в юнака почуття відрази та нудьги своєю одноманітністю.
Але не тільки склад душі зробив Євгенія Онєгіна «зайвим». Його власні риси характеру, які можна було б змінити, зіграли проти нього. Поки юнак жив у селі, він познайомився із Володимиром Лєнським, поетом, та родиною Ларіних. Із першим головний герой роману затоваришував. Тетяна Ларіна закохалася в Євгенія, але він відкинув її почуття, бо боявся за свою свободу. З часом, через шість років, Онєгін про це пошкодує, але буде пізно. Свого часу він відмовився від кохання дівчини, він покинув її саму. Ви розумієте, що Євгеній Онєгін сам відштовхнув людину, яка могла б стати йому найріднішою душею. Із Лєнським ситуація склалася по-дурному та ще трагічно для поета. На балу в Ларіних, після Тетяниного освідчення в коханні, Євгеній починає приділяти увагу її старшій сестрі Ользі, у яку був закоханий Володимир. Лєнський, звісно ж, обурився та з почуття гідності викликав «підлого Онєгіна» на дуель. Якби тільки головному герою вистачило клепки розповісти про все поетові, то той, напевне, зрозумів би ситуацію й залишився б живим. Проте гордість та сильно розвинене почуття власної гідності не дозволили Євгенію цього зробити. Він не був убивцею, його не вабила зброя, але стріляти хлопець погодився. Так само й В. Лєнський. Він звик стискати в руці перо, змочене в чорнилі, але аж ніяк не курок пістолету. Навіть трошки побивався поет через цю дуель, бо вважав Євгенія своїм другом.
Отже, не спеціально вбивши Лєнського, Євгеній втратив останнього справжнього друга. Вони мали схожі характери й могли б разом підтримувати один одного, але через власну дурість Онєгін залишився один.
Загалом, довести, що головний герой роману у віршах є «зайвою» людиною можна набагато простіше. У одній з чернеток «Євгенія Онєгіна» О.С. Пушкін сам пише, що «Онегин тут как лишний был». Такі «зайві» люди того часу ставали революціонерами-декабристами. Подейкують, що Олександр Сергійович хотів вивести свого героя на Сенатську площу, проте так цього і не зробив.
Через оцю самотність Євгенія роман здається незакінченим. Навіть якби автор дописав його до крапки та додав усі недописані глави, усе одно образ покинутої, на схожої на інших людини наче щось забрав у цього твору й не погоджувався віддавати
Вот, наконец, новая вещь готова, и ее можно с удовольствием носить.