Айзек Азімов, біографію якого ви наразі читаєте, народився в тогочасній РРФСР у єврейській сім’ї мірошників. Коли йому було три роки, родина переїхала до Брукліна, де і розпочався творчий шлях майбутнього письменника-фантаста, члена американської «Великої трійки», куди він увійшов разом з Артуром Кларком та Робертом Гайнлайном. Останній, до речі, працював разом із Айзеком на одній корабельні у Філадельфії, куди той влаштувався на посаду хіміка після отримання ступеню магістра з цієї дисципліни.
Проте повернемося до літературної творчості батька «роботики» та «психоісторії». Перший твір він написав у одинадцять років, проте не завершив його. Одначе усі друзі, яким випала можливість прочитати ті глави були в захваті й вимагали в Айзека продовження. Так хлопець зрозумів, що має неабиякий письменницький талант і почав розвиватися в цьому напрямку. Спершу були невеликі публікації в розважальних журналах, та навіть ті маленькі оповіді не відразу потрапляли до друку. Молодому фантасту відмовляли десятки разів. Проте все змінилося після публікації роману «Прихід ночі». Твір приніс йому шалену популярність, неодноразово потрапляв у антології та навіть отримав екранізації. Айзек Азімов та його розповіді прогриміли на всю Америку.
Далі були славнозвісні цикли творів про роботів, що постали перед читачами не у звичному образі жорстоких машин-убивць, а інтелектуальних механізмів, що підкорювалися «Трьом законам робототехніки» розроблених автором. Книги Айзека Азімова відтоді й до сьогодні — еталон наукової фантастики. Ними надихаються й ілюстратори, наприклад Майк Міньйола, книги коміксів якого теж вражають незвичайністю задумів.
Главная мысль главы «Переправа» заключается в том, что путь до победы очень далёк и лежит через кровавую переправу, через жестокие испытания, в которых погибнут многие.
Приведённые строфы говорят о том, что память и военная слава всегда имеют свою оборотную сторону— забвение, когда без примет и следов канут в чёрную воду тысячи живых людей. Думая о победивших героях, увешанных наградами, нельзя забывать и о тех безвестных солдатах, что канули бесследно в жестоком бою. Бой этот и ведётся не ради славы, не ради восхищения потомков смелостью воинов; цена сражения гораздо выше— это вообще жизнь на земле, самая святая цель, какая только может быть. Да и сами солдаты — это вовсе не былинные богатыри, а простые люди, «труженики», которые испокон века защищали родину, когда в этом была необходимость. Само определение «труженик-солдат» говорит о том, что к войне наши воины относятся как к тяжёлой, но необходимой работе, не стараясь никак поэтизировать и возвысить её. Напротив, война прозаична, полна тяжёлого быта и кровавых моментов, которые тоже уже стали привычными.
Айзек Азімов, біографію якого ви наразі читаєте, народився в тогочасній РРФСР у єврейській сім’ї мірошників. Коли йому було три роки, родина переїхала до Брукліна, де і розпочався творчий шлях майбутнього письменника-фантаста, члена американської «Великої трійки», куди він увійшов разом з Артуром Кларком та Робертом Гайнлайном. Останній, до речі, працював разом із Айзеком на одній корабельні у Філадельфії, куди той влаштувався на посаду хіміка після отримання ступеню магістра з цієї дисципліни.
Проте повернемося до літературної творчості батька «роботики» та «психоісторії». Перший твір він написав у одинадцять років, проте не завершив його. Одначе усі друзі, яким випала можливість прочитати ті глави були в захваті й вимагали в Айзека продовження. Так хлопець зрозумів, що має неабиякий письменницький талант і почав розвиватися в цьому напрямку. Спершу були невеликі публікації в розважальних журналах, та навіть ті маленькі оповіді не відразу потрапляли до друку. Молодому фантасту відмовляли десятки разів. Проте все змінилося після публікації роману «Прихід ночі». Твір приніс йому шалену популярність, неодноразово потрапляв у антології та навіть отримав екранізації. Айзек Азімов та його розповіді прогриміли на всю Америку.
Далі були славнозвісні цикли творів про роботів, що постали перед читачами не у звичному образі жорстоких машин-убивць, а інтелектуальних механізмів, що підкорювалися «Трьом законам робототехніки» розроблених автором. Книги Айзека Азімова відтоді й до сьогодні — еталон наукової фантастики. Ними надихаються й ілюстратори, наприклад Майк Міньйола, книги коміксів якого теж вражають незвичайністю задумів.
Объяснение:
Главная мысль главы «Переправа» заключается в том, что путь до победы очень далёк и лежит через кровавую переправу, через жестокие испытания, в которых погибнут многие.
Приведённые строфы говорят о том, что память и военная слава всегда имеют свою оборотную сторону— забвение, когда без примет и следов канут в чёрную воду тысячи живых людей. Думая о победивших героях, увешанных наградами, нельзя забывать и о тех безвестных солдатах, что канули бесследно в жестоком бою. Бой этот и ведётся не ради славы, не ради восхищения потомков смелостью воинов; цена сражения гораздо выше— это вообще жизнь на земле, самая святая цель, какая только может быть. Да и сами солдаты — это вовсе не былинные богатыри, а простые люди, «труженики», которые испокон века защищали родину, когда в этом была необходимость. Само определение «труженик-солдат» говорит о том, что к войне наши воины относятся как к тяжёлой, но необходимой работе, не стараясь никак поэтизировать и возвысить её. Напротив, война прозаична, полна тяжёлого быта и кровавых моментов, которые тоже уже стали привычными.