Жили-были мальчик и девочка. Мальчика звали миша, а девочку настя. один раз они пошли в лес. в лесу было очень много цветочков и ягодок. но вдруг настя оступилась и схватилась за руку миши. это оказалась яма и в ней они оказались оба. долго миша девочку утешал, но ничего не мальчик вспомнил, что настя взяла с собой свою любимую куколку и подал ей. она начала играть с куклой и радоваться. мише стало легче, но вдруг поюлизости они услышали рев медведя и настя опять заплакала. ьеперь все попытки были тщетны, а когда миша сказал, что если медведь услышит ее и придет суда и съест, настя разревелась пуще прежнего. тогда миша попробовал рассказать ей историю, очень интересную, но при условии что она настенька согласилась. медведь их не услышал и мимо. через час мысли у мишки закончились и кокраз вовремя подоспел друг левка -Здорова,Мишка! Ты че тут делаешь? -Да вот шли мы шли и не с того не с сего свалились в яму. Позови кого-нибудь на подмогу Левка побежал к Раисе Степановне, маме мишки и намти. Они взяли большую деревянную лестницу и потащили ее в лес. они были очень рады, когда увидели живых друзей, а мама детей. Когда всех привели домой Мишка ел за семерых, а настя вообще гичего ге ела. Видимо очень сильно испугалась. Но закончилось путешествие благо получно, чему я,автор, очень рад этому.
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".
-Здорова,Мишка! Ты че тут делаешь?
-Да вот шли мы шли и не с того не с сего свалились в яму. Позови кого-нибудь на подмогу
Левка побежал к Раисе Степановне, маме мишки и намти. Они взяли большую деревянную лестницу и потащили ее в лес. они были очень рады, когда увидели живых друзей, а мама детей. Когда всех привели домой Мишка ел за семерых, а настя вообще гичего ге ела. Видимо очень сильно испугалась. Но закончилось путешествие благо получно, чему я,автор, очень рад этому.
Я надеюсь не много))
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".