Артур Грей — головний герой повісті «Пурпурові вітрила», виходець із знатного роду, єдиний син Ліонеля і Ліліан Грей. З дитинства Артур ріс у величному замку, його батьки були невільниками свого високого становища, проте хлопчикові це було чуже. Він відрізнявся живою і мрійливою душею. Коли йому було вісім років, стало зрозуміло, що він схожий на лицаря або шукача пригод. Так, наприклад, побачивши картину розп’яття Христа, він вирішив зафарбувати цвяхи і кров на руках нещасного, бо вважав це неправильним. Його життя змінилася, коли у віці дванадцяти років він побачив картину з великим кораблем, що плив по хвилях. Він вирішив вирости і стати капітаном власного судна. Так все і сталося. Приблизно п’ять років він плавав з капітаном Гопом, який навчив його всім премудростям морської справи, а потім придбав свій трищогловий галіот під назвою «Секрет». Одного разу доля закинула Грея до берегів міста Лісс, поряд з яким розташовувалася село Каперни. Там, на вечірній рибалці, він випадково побачив сплячу дівчину і закохався в неї. Це була Ассоль.
Идея: чувства горести и утраты, которые испытывает стая после потери вожака
Строки из стихотворения «Луч огня ударил в сердце птичье,//Быстрый пламень вспыхнул и погас…// И, рыданью горестному вторя…» можно отнести и к человеку, который испытывает такую же боль от потери близкого человека, как и птица.
Несмотря на потерю вожака, финал стихотворения все-таки оптимистичен, потому что человек, совершив злой поступок, не смог отнять у птицы «гордый дух, высокое стремленье, //Волю непреклонную к борьбе…»
2. Автор в стихотворении "Одинокий дуб" переосмысливает пословицу "Один в поле не воин", изменяя её смысл на противоположный, говоря о дубе, что он
... важен и спокоен Среди своих безжизненных равнин. Кто говорит, что в поле он не воин? Он воин в поле, даже и один.
Тема: возвращение журавлей из Африки на родину
Идея: чувства горести и утраты, которые испытывает стая после потери вожака
Строки из стихотворения «Луч огня ударил в сердце птичье,//Быстрый пламень вспыхнул и погас…// И, рыданью горестному вторя…» можно отнести и к человеку, который испытывает такую же боль от потери близкого человека, как и птица.
Несмотря на потерю вожака, финал стихотворения все-таки оптимистичен, потому что человек, совершив злой поступок, не смог отнять у птицы «гордый дух, высокое стремленье, //Волю непреклонную к борьбе…»
2. Автор в стихотворении "Одинокий дуб" переосмысливает пословицу "Один в поле не воин", изменяя её смысл на противоположный, говоря о дубе, что он
... важен и спокоен
Среди своих безжизненных равнин.
Кто говорит, что в поле он не воин?
Он воин в поле, даже и один.