М. Ю. Лермонтов Большое место в лирике Лермонтова занимает любовная тема, которой поэт посвятил более трети своих стихотворений. Перелистывая томик со стихами Лермонтова, нельзя не восторгаться неповторимым лиризмом его любовной поэзии, силой пламенных страстей, глубоким умом, прямотой, честностью и высокой требовательностью к себе. Традиции русской любовной поэзии, существовавшей до Лермонтова, были богаты и многообразны. Но в 10-20-х годах XIX века поэты воспевали абстрактную возвышенную любовь, не привязывая ее к реальности, отдаляя ее от конкретных жизненных проблем. Образ возлюбленной был обобщен и ангелоподобен, намеренно лишался индивидуальности. Герой-любовник также был лишен индивидуальных качеств, которые могли «помешать» ему исполнить миссию «носителя любви». Очень редко поэты использовали те или иные внешние обстоятельства, которые могли бы обозначить конкретную любовную ситуацию. Однако уже в лирических стихах Пушкина проявилась индивидуальность героев, их чувств и мыслей. Лермонтов поддержал и развил эту тенденцию великого предшественника, сделав свою любовную лирику «предметной», отражающей реальные чувства и переживания героя. Любовные стихи молодого Лермонтова посвящены Анне Столыпиной, Екатерине Сушковой, Наталье Ивановой (самый обширный цикл — свыше двадцати стихотворений) и Варваре Лопухиной. Эти стихи о любви — своеобразная биография поэта: по ним можно проследить не только какой-либо момент любовных переживаний лирического героя, но и фазу развития его отношений с возлюбленной — например, возникновение его чувства, «вероломство» и «измену» возлюбленной, нарастание скорби героя, вызванное этой «изменой», охлаждение (стихи к Н. Ивановой). Лермонтов не избегает штампов в описании женской красоты («прелестный взор», «чудные глаза» и т. п.), но сквозь них просвечивают живые образы героинь. Так, например, в стихах, адресованных Е. Сушковой, Лермонтов высказывает обиду на светскую девушку за ее «притворное внимание», «остроту речей», насмешливое обращение с героем, бездушие (стихотворение «Благодарю!»). К более зрелым произведениям на любовную тему относится цикл стихотворений, посвященных Н. Ивановой. В творчестве Лермонтова тема любви часто пронизана предчувствием трагической развязки. Это свойство лирики Лермонтова контрастирует со светлым тоном, преобладающим в любовной лирике Пушкина. Лирический герой Лермонтова несчастлив в любви. «С слезами горькими, с тоскою» просит он любви, но оказывается жестоко обманутым в лучших своих чувствах. Герой Лермонтова редко испытывает чувства радости, удовольствия и полноты жизни, как герой Пушкина в «Зимнем утре». Но бывают и у него редкие минуты счастья: С души как бремя скатится Сомненье далеко — И верится, и плачется, И так легко, легко… Лермонтов анализирует чувства героя, личность возлюбленной и причины неминуемой любовной трагедии. Он винит в этом и качества героини, сближающие ее с духом светского общества, и само светское общество («…и мук и слез веселый миг тебе дороже!», «И слишком ты любезна, чтоб любить!», «мы с тобой разлучены злословием людским» и т. д.). Таким образом, в ткань любовной лирики Лермонтова постепенно вплетается гражданская тема. Поэт понимает, что даже интимные чувства человека подвержены влиянию общественных отношений и принятых условностей. Особое отношение у Лермонтова было к В. А. Лопухиной. В цикле посвященных ей стихов Лермонтов воспевает ее «чудную простоту» и не лицемерить», противопоставляет ее светским красавицам («Она не гордой красотою…»). Поэт чувствует необыкновенную духовную близость с Лопухиной и даже называет ее своим «товарищем», «лучом-путеводителем» («Мы случайно сведены судьбою…») и своей «мадонной» — эпитеты, которые не встречаются в стихах к Е. Сушковой и к Н. Ивановой. Естественно, что стихи к Лопухиной были исполнены чувства просветленной любви и грусти, которая неизбежна при расхождении между мечтой и реальностью. Стихи к Лопухиной пронизаны трагизмом из-за невозможности разделенной любви и счастья. Поэт не видит смысла жизни в земной неволе и придчувствует свой короткий век!!
Композиція “Павутинка” Експозиція – Будда прогулюється в раю. Зав’язка – Будда випадково заглядає в пекло і бачить Кандату та вирішує йому до Розвиток подій – негідник бачить павутинку й дереться нагору, прагнучи потрапити до раю. Кульмінація – Кандата дивиться вниз, на пекло, бачить грішників, що лізуть за ним, проявляє свою агресивну егоїстичну сутність. Розв’язка – павутинка обривається над головою Кандати, грішник тепер назавжди летить у пекло. Епілог – Будда розмірковує про нереалізований грішником Кандатою шанс. Будда і лотоси.
Павутинка” символи Будда – Добро, гармонія, умиротворення, моральний ідеал. Лотос вважається в Японії священною квіткою, пов’язаною з буддизмом. Лотос символізує вчення Будди, утілюючи досконалість, мудрість, духовну чистоту, прагнення до моральної довершеності й тлення. Згідно з японською міфологією – Світове Дерево, що з’єднує три рівні світобудови: його корінь знаходиться в мулі (болоті), стебло – у воді, а листя і квітка – звернені до неба. Лотос нагадує про те, що в якому б середовищі не народилася людина й де б не перебувала, вона здатна досягти високого та світлого ідеалу. Адже Лотос починає рости на дні озера, у бруді й воді; він повільно росте вгору, а коли виходить на поверхню озера, перетворюється на чудову квітку. Тому ще одне символічне значення лотоса — це перемога краси й чистоти над брудом життя. Вода, озеро – початок і кінець усього сущого на землі, символ очищення душі й тіла, джерело життя. (Опуститися в озеро означає , з одного боку, смерть, а з іншого – зцілення і відродження) Павук для японців (з позицій буддизму) – Великий Ткач, Творець світу, його центр; посередник між світами часом; символ мудрості; символ життя – пряде нитку Долі. Павутина (з позицій буддизму) – символ сходження, підйому (синонімічні поняття – гора, хрест, драбина, дерево, ліана); нитка Доля, якою Великий Ткач (павук) прив’язує людей до павутини життя (минуле – теперішнє – майбутнє); символ скороминущості життя і плинності часу; спіраль, що уособлює собою творіння і розвиток; символ праведного життя, шлях до ння душі Срібляста нитка – у східних філософіях це нитка, яка тримає життя людини. Павутинка-нитка: -на земному шляху Кандати лише одна добра справа; -нитка долі, один кінець якої – в руках людини, інший – у владі вищої сили, провидіння; -зв’язок між світами: рай – земля – пекло. Річка Сандзунокава, Криваве озеро, Шпиляста гора, Кандата – зло, гріховність людини, розплата за злочинне життя на землі. Ранок – початок нового, схід сонця, надія, переродження душі Історія написання “Павутинка” Новелу «Павутинка» вперше надруковали в журналі «Червоний птах», який видавала група письменників спеціально для дітей, маючи на меті розвивати моральні якості та творчі здібності дітлахів. Провідна думка твору А. Рюноске цілком відповідала меті видання, адже письменник зміг утілити глибокий моральний зміст у довершеній формі. План “Павутинка” І частина. Рішення Будди віддячити за добро Кандаті. ІІ частина. Невикористаний шанс. ІІІ частина. Засмучений Будда
Відповідь:
Композиція “Павутинка” Експозиція – Будда прогулюється в раю. Зав’язка – Будда випадково заглядає в пекло і бачить Кандату та вирішує йому до Розвиток подій – негідник бачить павутинку й дереться нагору, прагнучи потрапити до раю. Кульмінація – Кандата дивиться вниз, на пекло, бачить грішників, що лізуть за ним, проявляє свою агресивну егоїстичну сутність. Розв’язка – павутинка обривається над головою Кандати, грішник тепер назавжди летить у пекло. Епілог – Будда розмірковує про нереалізований грішником Кандатою шанс. Будда і лотоси.
Павутинка” символи Будда – Добро, гармонія, умиротворення, моральний ідеал. Лотос вважається в Японії священною квіткою, пов’язаною з буддизмом. Лотос символізує вчення Будди, утілюючи досконалість, мудрість, духовну чистоту, прагнення до моральної довершеності й тлення. Згідно з японською міфологією – Світове Дерево, що з’єднує три рівні світобудови: його корінь знаходиться в мулі (болоті), стебло – у воді, а листя і квітка – звернені до неба. Лотос нагадує про те, що в якому б середовищі не народилася людина й де б не перебувала, вона здатна досягти високого та світлого ідеалу. Адже Лотос починає рости на дні озера, у бруді й воді; він повільно росте вгору, а коли виходить на поверхню озера, перетворюється на чудову квітку. Тому ще одне символічне значення лотоса — це перемога краси й чистоти над брудом життя. Вода, озеро – початок і кінець усього сущого на землі, символ очищення душі й тіла, джерело життя. (Опуститися в озеро означає , з одного боку, смерть, а з іншого – зцілення і відродження) Павук для японців (з позицій буддизму) – Великий Ткач, Творець світу, його центр; посередник між світами часом; символ мудрості; символ життя – пряде нитку Долі. Павутина (з позицій буддизму) – символ сходження, підйому (синонімічні поняття – гора, хрест, драбина, дерево, ліана); нитка Доля, якою Великий Ткач (павук) прив’язує людей до павутини життя (минуле – теперішнє – майбутнє); символ скороминущості життя і плинності часу; спіраль, що уособлює собою творіння і розвиток; символ праведного життя, шлях до ння душі Срібляста нитка – у східних філософіях це нитка, яка тримає життя людини. Павутинка-нитка: -на земному шляху Кандати лише одна добра справа; -нитка долі, один кінець якої – в руках людини, інший – у владі вищої сили, провидіння; -зв’язок між світами: рай – земля – пекло. Річка Сандзунокава, Криваве озеро, Шпиляста гора, Кандата – зло, гріховність людини, розплата за злочинне життя на землі. Ранок – початок нового, схід сонця, надія, переродження душі Історія написання “Павутинка” Новелу «Павутинка» вперше надруковали в журналі «Червоний птах», який видавала група письменників спеціально для дітей, маючи на меті розвивати моральні якості та творчі здібності дітлахів. Провідна думка твору А. Рюноске цілком відповідала меті видання, адже письменник зміг утілити глибокий моральний зміст у довершеній формі. План “Павутинка” І частина. Рішення Будди віддячити за добро Кандаті. ІІ частина. Невикористаний шанс. ІІІ частина. Засмучений Будда
Пояснення: