Үш бала орманға барды. Орманда жеміс-жидектер, құстар көп. Олар қыдырып жүріп, күннің қалай өткенін байқамай қалды. Енді үйлеріне қайтып келе жатыр. Ата-анасына не деп айтарын білмей, қорқып келеді.– Үйдегілерге не дейміз? – деді балалардың бірі.Олар жол бойына тұра қалып, ақылдаса бастады. Өтірік айту мен шындықты айтудың қайсысы оңайырақ?– Мен орманда қасқырдан тығылып отырдым деп айтамын. Сонда әкем маған ұрыспайды, – деді бірінші бала.– Мен жолда атамды кездестірдім деймін. Сонда анам ашуланбайды, –деді екіншісі.– Ал мен шынымды айтамын, – деді үшінші бала. –Шындықты айту оңайырақ, себебі ештеңе ойлап табудың керегі жоқБалалар қандай сұраққа жауап іздеді? Оған не әсер етті? Мәтінге ат қой. Мәтіндегі негізгі ойды білдіріп тұрған сөйлемді тауып, қоршап сыз.
Почему нужно быть добрым.
Человек – существо социальное. Так или иначе мы всегда зависим от окружающих: на работе, в кругу друзей, в кругу семьи. Наша жизнь складывается из наших поступков и поступков других людей по отношению к нам. Здесь действует золотое правило: относись к другим так, как хотел бы, чтоб относились к тебе. Всегда неприятны и опасны грубость, неуважение, равнодушие, злость, зависть. Данные качества порождают негатив, да и более того нанести душевную рану. Поэтому так или иначе каждый человек надеется получить положительные эмоции при общении с другими людьми. Но как важно получать позитивное, так же важно и нести позитив, добро в ответ. Добро для меня – это проявление эмпатии, сопереживания другим людям поставить себя на место другого. Быть добрым, делать добрые дела – значит, день за днем становиться мудрее, честнее. Добро необходимо человеку как воздух: творя добро, ты очищаешь душу, чувствуешь в себе силу, правду!
Но доброта – это не благотворительность, она должна быть избирательна и умна! Вспомним «Бесприданницу» Н. Островского: Карандышев, изъявляя желание жениться на Ларисе, в его понимании проявляет «великую доброту» к бедной девушке, Кнуров «по доброте душевной» (выиграв пари) хочет увезти девушку своей содержанкой в Париж. Но добро ли это для Ларисы? Нет, внешне положительный поступок обрекает героиню на «душевную тюрьму» и несчастную жизнь без любви. Таким образом, добрый поступок всегда предполагает нечто хорошее для всех. Так, в романе «Война и мир», в эпизоде, где Ростовы покидают осажденную французами Москву, Наташа Ростова, оставив почти все подводы для раненых, лишила всю семью большей части имущества, но множество жизней солдат…и свою душу от угрызений совести. Она поступила честно, мудро, добро! Доброта есть наша совесть, мерило наших поступков. Быть добрым – значит учиться доброте, учиться быть честным перед самим собой, учиться быть настоящим человеком!
Тема кохання — одна з вічних тем у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують між собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — Ромео і Джульєтту.
Драму В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” я прочитала тільки цього року. Фільм за її мотивами подивилася набагато раніш. А те, що “немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту”, знала ще із самого дитинства. І упевнена, що багато хто, ще не відкриваючи том Шекспіра, уже знав про героїв цієї драми, адже всі закохані, щасливі або нещасливі, — це ті ж Ромео і Джульєтта, здатні віддано і жагуче кохати, а будь-яка любов, як відомо, по-своєму трагічна.
Основна тема шекспірівської трагедії — викриття нескінченних міжусобних чвар. Ці чвари погубили двох чудових молодих людей. Ніхто зі старійшин роду Монтеккі і Капулетті вже не пам’ятав, через що почалася ця ворожнеча, але вона захопила і молодь, заважаючи їй жити. У родині Капулетті росте дочка. Джульєтті лише тринадцять років, вона слухняна, шанує батьків. Але її покірність має межу. І ім’я їй — Ромео Монтеккі. Світле почуття до сина ворогів своєї родини неминуче вступає в суперечність із традиціями, з волею батьків. Ромео, довідавшись, хто його кохана, відчуває наближення грози. Але любов для нього сильніша за смерть. Проти закоханих увесь світ. Ромео в сутичці з Тибальтом, двоюрідним братом Джульєтти, вбиває його і під загрозою страти змушений залишити місто. Але святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірше від смерті. Трагічна розв’язка наближається. Джульєтта випиває сонне зілля. Довідавшись про “смерть” коханої, Ромео п’є отруту. Прийшовши до пам’яті після сну, Джульєтта бачить, що сталося непоправне, і, вихопивши кинджал із піхов Ромео, заколює себе.
Ромео і Джульєтта гинуть, але не розлучаються. Вони вмирають разом, їхня любов перемагає смерть, тому що загибель молодих людей назавжди усуває вікову ворожнечу. їхня смерть змушує задуматися Монтеккі і Капулетті, правителів Верони й усіх, хто залишився в живих. Чи не час покінчити з кривавими чварами?
Любов за власним вибором протистоїть середньовічному шлюбу за розрахунком та штовхає Ромео і Джульетту, людей уже доби Відродження, на героїчні вчинки, їхнє кохання не знає меж, у п’єсі це почуття оспіване з великою поетичною силою. Шекспір — чудовий знавець людських характерів. Ромео і Джульєтта — ще підлітки, їхня вдача формується, і драматург показує ці зміни під впливом кохання і пережитого. Так само, як Джульєтту кохання перетворює на самостійну і героїчну жінку, так і Ромео мужніє, пізнавши справжню силу почуттів.
По смерті Ромео і Джульєтта, «медовий місяць» яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти.
Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід. Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об’єдналися, вони тепер «крев¬ні» і згасла столітня і безглузда ворожнеча.
Перемога!
Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту…