Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
На Лысую гору везут приговоренных к смертной казни, в том числе Иешуа. Место распятия оцеплено: прокуратор опасается, что осужденных попытаются отбить у служителей закона.
Вскоре после распятия зрители покидают гору, не выдержав зноя. Солдаты остаются и страдают от жары. Но на горе притаился еще один человек, это ученик Иешуа, бывший ершалаимский сборщик податей Левий Матвей. Когда смертников везли к месту казни, он хотел добраться до Га-Ноцри и заколоть его украденным в хлебной лавке ножом, избавив от мучительной смерти, но ему это не удалось. Он винит в случившемся с Иешуа себя: оставил учителя одного, не вовремя заболел – и у Господа подарить Га-Ноцри смерть. Однако всевышний не спешит исполнять и тогда Левий Матвей начинает роптать и проклинать Его. Словно в ответ на богохульства собирается гроза, солдаты покидают холм, а навстречу им на гору поднимается командир когорты в багряной хламиде. По его приказу страдальцев на столбах убивают уколом копья в сердце, велев им славить великодушного прокуратора.
Начинается гроза, холм пустеет. Левий Матвей приближается к столбам и снимает с них все три трупа, после чего похищает тело Иешуа.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
На Лысую гору везут приговоренных к смертной казни, в том числе Иешуа. Место распятия оцеплено: прокуратор опасается, что осужденных попытаются отбить у служителей закона.
Вскоре после распятия зрители покидают гору, не выдержав зноя. Солдаты остаются и страдают от жары. Но на горе притаился еще один человек, это ученик Иешуа, бывший ершалаимский сборщик податей Левий Матвей. Когда смертников везли к месту казни, он хотел добраться до Га-Ноцри и заколоть его украденным в хлебной лавке ножом, избавив от мучительной смерти, но ему это не удалось. Он винит в случившемся с Иешуа себя: оставил учителя одного, не вовремя заболел – и у Господа подарить Га-Ноцри смерть. Однако всевышний не спешит исполнять и тогда Левий Матвей начинает роптать и проклинать Его. Словно в ответ на богохульства собирается гроза, солдаты покидают холм, а навстречу им на гору поднимается командир когорты в багряной хламиде. По его приказу страдальцев на столбах убивают уколом копья в сердце, велев им славить великодушного прокуратора.
Начинается гроза, холм пустеет. Левий Матвей приближается к столбам и снимает с них все три трупа, после чего похищает тело Иешуа.
Подробнее: https://obrazovaka.ru/books/bulgakov/master-i-margarita
Объяснение:
вот сайт хороший