- И всё-таки, куда не забредёшь прогуливаясь по заброшенной деревне прямиком в гуще тёмного леса, не правда ли, Бобик? - Человек в лёгком плаще, неизвестно как забредший в лесную деревню остановился, раскинув руки в разные стороны и громко, как чтобы вороны, каркая, испуганно слетели с деревьев, воскликнул:
- Этот воздух; эти, кажущиеся древними печи и покинутые двора, эти соломенные крыши и чуть ли не веточные заборы - просто потрясающе, друг просто потрясающе. - И тут его взгляд обратился к старому, гнилому пеньку на котором сидел невзрачный, похожий на какую-то слишком живую статую, дедушка. Наш герой удивился и поправил шляпу, обращаясь к своему молчаливому собеседнику:
- Хотя. постой, кого я вижу? Вот! Там! Там! На пеньке сидит какой-то старец, ну разве ты не видишь, друг? Но я думал, что здесь уже веками никто не живёт: всё гниёт и выглядит таким мёртвым, оплетенным одной лишь природою... - Человек развёл руками и обратился к старому псу, с которым разговаривал всё время пути:
- Я в замешательстве, дружок. Но не виляй, не виляй хвостом. Пошли лучше подойдём ближе. Мне кажется, что ему нужна Посмотри, он так стар - и сидит так, что кажется, будто его ноги срослись со старым пнём. Хотя, подожди, постой, разве это не так? А его голова - мне кажется, что у него прямо на голове растут какие-то рожки, скажи Бобик, скажи мне, что я брежу. - Человек сделал пару шагов назад, испугавшись своего видения и замотал головой, закрыв глаза. Шляпа его, подорванная порывом ветра, улетела в те самые заросли, где то ли на пеньке, то ли на колене сидел неизвестный старец, молча перебиравший пальцами какую-то то ли дудку, то ли флейту, а взгляд его был направлен в никуда. Но когда наш герой вновь открыл глаза - его шляпа уже лежала у самых его ног, а никакого старца и в помине не было. Человек глубоко вдохнул, шепча:
Головне: у домі біля річки Тетерів панує матріархат – чоловіки або прилітають сірими птахами («джигунами»), зваблюють жінок і тікають; опісля народжуються сини, що мають творчі здібності; або є ті, хто п’є воду з гори і там залишається, тоді народжуються доньки; реальні життєві ситуації переплітаються із демонічними образами спокусників, біблійними мотивами про блудного сина, міфологічною закономірністю у долі жінок.
Ідея: показати пізнання людиною своєї сутності та пошуку життєвого шляху через власні почуття та інтуїцію; зобразити силу та суперечність людського кохання.
Головні герої: Галя, її бабуся, син Галини – Хлопець, її донька Оксана, директор школи (фронтовик) та батько Оксани Володимир, Дженджурик, брат бабусі Іван Шевчук, жінка Івана Марія Яківна, вдова Олександра Панасівна, її дочка Неоліна –кохана Хлопця.
Значення в літературі: твір через композицію та фольклорно-міфологічні особливості порівнюють із бароковою спорудою; тобто роман є унікальним прикладом українського літературного бароко ХХ століття.
Особливості: твір складається з двох частин; у першій «Дім на горі. Повість преамбула» йдеться про життя чотирьох поколінь з 1911 по 1963 роки; а друга, – «Голос трави», – складається з 13 притч, які написав козопас Іван Шевчук.
- И всё-таки, куда не забредёшь прогуливаясь по заброшенной деревне прямиком в гуще тёмного леса, не правда ли, Бобик? - Человек в лёгком плаще, неизвестно как забредший в лесную деревню остановился, раскинув руки в разные стороны и громко, как чтобы вороны, каркая, испуганно слетели с деревьев, воскликнул:
- Этот воздух; эти, кажущиеся древними печи и покинутые двора, эти соломенные крыши и чуть ли не веточные заборы - просто потрясающе, друг просто потрясающе. - И тут его взгляд обратился к старому, гнилому пеньку на котором сидел невзрачный, похожий на какую-то слишком живую статую, дедушка. Наш герой удивился и поправил шляпу, обращаясь к своему молчаливому собеседнику:
- Хотя. постой, кого я вижу? Вот! Там! Там! На пеньке сидит какой-то старец, ну разве ты не видишь, друг? Но я думал, что здесь уже веками никто не живёт: всё гниёт и выглядит таким мёртвым, оплетенным одной лишь природою... - Человек развёл руками и обратился к старому псу, с которым разговаривал всё время пути:
- Я в замешательстве, дружок. Но не виляй, не виляй хвостом. Пошли лучше подойдём ближе. Мне кажется, что ему нужна Посмотри, он так стар - и сидит так, что кажется, будто его ноги срослись со старым пнём. Хотя, подожди, постой, разве это не так? А его голова - мне кажется, что у него прямо на голове растут какие-то рожки, скажи Бобик, скажи мне, что я брежу. - Человек сделал пару шагов назад, испугавшись своего видения и замотал головой, закрыв глаза. Шляпа его, подорванная порывом ветра, улетела в те самые заросли, где то ли на пеньке, то ли на колене сидел неизвестный старец, молча перебиравший пальцами какую-то то ли дудку, то ли флейту, а взгляд его был направлен в никуда. Но когда наш герой вновь открыл глаза - его шляпа уже лежала у самых его ног, а никакого старца и в помине не было. Человек глубоко вдохнул, шепча:
-Вот чудеса.
Объяснение:
Літературний рід: ліричний епос.
Жанр: роман-балада.
Головне: у домі біля річки Тетерів панує матріархат – чоловіки або прилітають сірими птахами («джигунами»), зваблюють жінок і тікають; опісля народжуються сини, що мають творчі здібності; або є ті, хто п’є воду з гори і там залишається, тоді народжуються доньки; реальні життєві ситуації переплітаються із демонічними образами спокусників, біблійними мотивами про блудного сина, міфологічною закономірністю у долі жінок.
Ідея: показати пізнання людиною своєї сутності та пошуку життєвого шляху через власні почуття та інтуїцію; зобразити силу та суперечність людського кохання.
Головні герої: Галя, її бабуся, син Галини – Хлопець, її донька Оксана, директор школи (фронтовик) та батько Оксани Володимир, Дженджурик, брат бабусі Іван Шевчук, жінка Івана Марія Яківна, вдова Олександра Панасівна, її дочка Неоліна –кохана Хлопця.
Значення в літературі: твір через композицію та фольклорно-міфологічні особливості порівнюють із бароковою спорудою; тобто роман є унікальним прикладом українського літературного бароко ХХ століття.
Особливості: твір складається з двох частин; у першій «Дім на горі. Повість преамбула» йдеться про життя чотирьох поколінь з 1911 по 1963 роки; а друга, – «Голос трави», – складається з 13 притч, які написав козопас Іван Шевчук.
Объяснение: