Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а особистими переживаннями. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котра передчасно померла Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки! жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною. Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність. Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
2)Уважительно 3)Дубровский родился очень бедным человеком ; был послушным,очень мало ел. И прежде всего,его самая любимая мечта была есть 3 раза в неделю,что давалось не каждому. На рынках пустует дорогая вода,которую тут же раскупают ; торговцы торгуют свежеиспеченным хлебом. Дубровский,по повести чуть ли не умирал от голода. Мечта Дубровского - есть больше,чем ему приходилось. В один прекрасных день,Дубровский вышел прогуляться.Глядь,лежит пятирублевая купюра.И странно,никто не подбирает,подумал он,дайте ка я подберу! Пошел Дубровский на рынок.Купил свежеиспеченного мяса,пышного и ароматного хлеба,и взял кружицу воды.Пришел в особняк ; Все завидовали Дубровскому,мол много еды у него.Больше Дубровский мечт не загадывал. Единственная Мечта Дубросвского - быть сытым,когда - б это ни было. 4) сам подумаешь 5)После смерти отца Владимир Дубровский чувствовал душевную скорбь. Пушкин пишет, что лицо Владимира было страшно, что он не мог ни плакать, ни молиться. Автор не называет прямо тех чувств, которые испытывал молодой человек, но мы можем предположить, что он ожесточился, что он испытывал чувство уязвленной гордости и желания отомстить за смерть отца. Христианство велит прощать своим врагам, но Владимир Дубровский не хотел простить Троекурова и поэтому не мог молиться. он очень переживал не находил себе место боялся что он не успеет приехать к отцу Владимир всё время думал о отце
Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!
жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.
Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною.
Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність.
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
3)Дубровский родился очень бедным человеком ; был послушным,очень мало ел.
И прежде всего,его самая любимая мечта была есть 3 раза в неделю,что давалось не каждому.
На рынках пустует дорогая вода,которую тут же раскупают ; торговцы торгуют свежеиспеченным хлебом. Дубровский,по повести чуть ли не умирал от голода.
Мечта Дубровского - есть больше,чем ему приходилось.
В один прекрасных день,Дубровский вышел прогуляться.Глядь,лежит пятирублевая купюра.И странно,никто не подбирает,подумал он,дайте ка я подберу!
Пошел Дубровский на рынок.Купил свежеиспеченного мяса,пышного и ароматного хлеба,и взял кружицу воды.Пришел в особняк ; Все завидовали Дубровскому,мол много еды у него.Больше Дубровский мечт не загадывал.
Единственная Мечта Дубросвского - быть сытым,когда - б это ни было.
4) сам подумаешь
5)После смерти отца Владимир Дубровский чувствовал душевную скорбь. Пушкин пишет, что лицо Владимира было страшно, что он не мог ни плакать, ни молиться. Автор не называет прямо тех чувств, которые испытывал молодой человек, но мы можем предположить, что он ожесточился, что он испытывал чувство уязвленной гордости и желания отомстить за смерть отца. Христианство велит прощать своим врагам, но Владимир Дубровский не хотел простить Троекурова и поэтому не мог молиться. он очень переживал не находил себе место боялся что он не успеет приехать к отцу Владимир всё время думал о отце