Сказка Журавль и цапля 2. Как вы считаете, каково отношение сказительницы к журавлю
и цапле? Меняется ли это отношение на протяжении повество-
такое вступление ксказкам? Как вы думаете, зачем в сказке
​

Федько - головний герой оповідання Володимира Винниченка. Він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. Його батьки були бідними. Часто підкреслювали, що і Федько "мужичиня". Просили, щоб не водився з Толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.

   Федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. І одівався відповідно: «картуз набакир,... чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені,..., не поспішає, ... навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».

    На початку твору не хочеться схвалювати Федька, адже він часто ображає своїх друзів. Але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. Федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. Він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. Сусідських хлопцям цікаво з ним. З кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися Федьком, його правдивістю та відданістю друзям. Хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина Толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, ... розуміє, що так і треба». Перейти річку по кризі намірився Федько. Всі друзі із захопленням і переживанням гали за витівкою. Вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. Те, що тільки один Федько кинувся на порятунок  Толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.    Трагічний випадок на річці показав усім справжнього Федька – надійного друга та відважного рятівника.   

Чиновники принимают ложь Хлестакова за правду, потому, что погрязли сами во лжи и, попытайся -подними, хоть легкую завесу тех тайн и недоимок, которым они потворствовали-не сидеть им на своих местах. Вот и приходится им угождать Хлестакову, как гостю дорогому, только потому, что мысли их о неожиданном раскрытии всех их тайн рисуют в их воображении страшные картины, и в любом, кто хоть чуточку уверен в себе или по их представлениям похож на "карающую руку", а таковые им мерещатся уже везде, они готовы разглядеть ревизора. Кроме того, Хлестаков из=за своих субтильности и  невладения темой, так сказать, кажется им добродушным, милым и податливым, -представления таким ревизора становится тем более для них "приятным", ведь с ним достаточно легко, еще именно поэтому принять его за ревизора им так хочется.