Сюжет произведения В. М. Гаршина "Сказки о жабе и розе" достаточно прост. Но прежде чем понять глубину мысли автора, стоит рассказать, о чем "Сказка о жабе и розе".
Краткое содержание
Давайте взглянем на краткое содержание. Жаба и роза жили в одном и том же заброшенном цветнике. В саду раньше играл маленький мальчик, но теперь, когда роза расцвела, он лежал в постели и умирал. Противная жаба по ночам охотилась, а днем лежала среди цветов. Запах прекрасной розы ее раздражал, и она решила ее съесть. Роза ее сильно боялась, так как не хотела умирать такой смертью. И в тот момент, когда она почти уже добралась до цветка, сестра этого мальчика подошла срезать розу, чтобы дать ее больному ребенку. Девушка отшвырнула коварную жабу. Мальчик же, вдохнув аромат цветка, умер. Роза стояла у его гроба, а потом ее засушили в книге.
Анализ сказки
Теперь попробуем сделать краткий анализ сказки. Жаба и роза представляют собой две противоположности: ужасное и прекрасное. Ленивая и отвратительная жаба с ее ненавистью ко всему высокому и красивому, и роза как воплощение добра и радости, являют собой пример вечной борьбы двух противоположностей – добра и зла.
Мы видим это из того, как автор подбирает эпитеты к описанию каждой героини. С розой связано все прекрасное, возвышенное, одухотворенное. Жаба же олицетворяет проявление низменных человеческих качеств: лень, глупость, жадность, ярость.
По представлению автора сказки, зло никогда не сможет победить добро, а красота, как внешняя, так и внутренняя наш наполненный различными человеческими недостатками мир. Несмотря на то, что в конце произведения и роза, и любящий цветы мальчик умирают, но их уход вызывает хоть и печальные и немного светлые чувства у читателей, так как они оба любили прекрасное.
К тому же, смерть цветка принесла последнюю радость умирающему ребенку, она скрасила последние минуты его жизни. И сама роза была рада, что погибла, совершая добро, больше всего она боялась принять смерть от мерзкой жабы, ненавидящей ее всем своим нутром. И уже только за это мы можем быть благодарны прекрасному и благородному цветку.
Таким образом, эта короткая сказка учит читателей стремиться к прекрасному и доброму, игнорировать и избегать зло во всех его проявлениях, быть красивыми не только снаружи, но и, прежде всего, в душе.
«Герой нашого часу» - психологічний роман, тобто нове слово в російській літературі дев'ятнадцятого століття. Це дійсно особливий твір для свого часу – він має воістину цікаву структуру: кавказька новела, подорожні нотатки, щоденник. Але все-таки головна мета твору – розкриття образу незвичайної, на перший погляд, дивної людини – Григорія Печоріна. Це і справді незвичайний, особливий чоловік. І читач це простежує протягом усього роману.Хто ж такий Печорін, в чому його головна трагедія, в чому полягають проблеми особистого щастя цього героя? Ми бачимо героя з боку самих різних людей, і можемо таким чином скласти його психологічний портрет. У перших розділах роману можна побачити Григорія Печоріна очима Максима Максимовича – відставного офіцера, друга героя. «Дивний був чоловік» - говорить він. Та літній офіцер живе в іншому часі, в іншому світі і не може дати повної і об'єктивної характеристики. Але вже на початку роману зі слів Максима Максимовича ми розуміємо, що це особлива людина. Наступний етап розкриття образу – опис Печоріна мандрівним офіцером. Він ближче до нього і за віком, і за поглядами, і по колу спілкування, отже, він може краще може розкрити його внутрішній світ.Офіцер помічає деякі особливості зовнішності Печоріна, які напряму пов'язані з його характером. Велика увага приділяється опису ходи, очей, рук, фігури. Але погляд грає ключову роль. «Його очі не сміялися, коли він сміявся – це ознака або злої вдачі, або всепоглинаючої печалі». І саме тут ми наближаємося до відповіді на питання: у чому полягають проблеми особистого щастя Печоріна?Найбільш повна відповідь представлена в частині роману, що ілюструє психологію світського суспільства – «Княжна Мері». Написана вона у формі щоденника. І саме тому можна говорити про справжню щирість і непідробність розповіді, адже в щоденнику людина виражає почуття лише для себе, а собі, як відомо, брехати безглуздо. І тут Печорін сам розповідає читачеві про свою трагедію. У тексті присутня велика кількість монологів, в яких сам герой аналізує свої вчинки, філософствує про своє призначення і внутрішній світ.Головна проблема виявляється в тому, що Печорін постійно звертається всередину себе, оцінює свій дії, слова, що сприяє відкриттю самому собі власних вад і недосконалостей. Печорін каже: «У мене вроджена пристрасть суперечити...». Він бореться з навколишнім світом. Може здатися, що це зла і байдужа людина, але це аж ніяк не так. Його внутрішній світ глибокий і ранимий. Його мучить гіркота нерозуміння суспільством. «Усі читали на моєму обличчі ознаки поганих властивостей...» Можливо, саме в цьому його головна трагедія.Печорін глибоко відчував добро і зло, міг любити, але оточуючі його не розуміли, і кращі його якості були задушені. Всі почуття були заховані в самих далеких куточках душі героя. Він став «моральною калікою». І він сам пише, що половина душі його померла, а друга трохи жива. Але жива ж! У Печоріна ще живуть справжні почуття . Але вони задушені. Крім того, героя мучить нудьга і самотність. Однак почуття пробиваються в цій людині, коли він біжить за Вірою, він падає і плаче – значить він ще дійсно людина! Але страждання – нестерпне випробування для нього. І можна помітити, що трагедія Печоріна перегукується з трагедією пушкінського Онєгіна – Печорін не може знайти собі визнання в житті, наука йому нецікава, служба нудна...Таким чином , основних проблем надбання особистого щастя для Печоріна декілька: нерозуміння суспільства, відсутність самореалізації тощо. І суспільство не зрозуміло Григорія Печоріна. Він думав, що призначений для більш високих цілей, але нерозуміння обернулося для нього трагедією – розбите життя розділило його душу на дві половини – темну і світлу.
Краткое содержание
Давайте взглянем на краткое содержание. Жаба и роза жили в одном и том же заброшенном цветнике. В саду раньше играл маленький мальчик, но теперь, когда роза расцвела, он лежал в постели и умирал. Противная жаба по ночам охотилась, а днем лежала среди цветов. Запах прекрасной розы ее раздражал, и она решила ее съесть. Роза ее сильно боялась, так как не хотела умирать такой смертью. И в тот момент, когда она почти уже добралась до цветка, сестра этого мальчика подошла срезать розу, чтобы дать ее больному ребенку. Девушка отшвырнула коварную жабу. Мальчик же, вдохнув аромат цветка, умер. Роза стояла у его гроба, а потом ее засушили в книге.
Анализ сказки
Теперь попробуем сделать краткий анализ сказки. Жаба и роза представляют собой две противоположности: ужасное и прекрасное. Ленивая и отвратительная жаба с ее ненавистью ко всему высокому и красивому, и роза как воплощение добра и радости, являют собой пример вечной борьбы двух противоположностей – добра и зла.
Мы видим это из того, как автор подбирает эпитеты к описанию каждой героини. С розой связано все прекрасное, возвышенное, одухотворенное. Жаба же олицетворяет проявление низменных человеческих качеств: лень, глупость, жадность, ярость.
По представлению автора сказки, зло никогда не сможет победить добро, а красота, как внешняя, так и внутренняя наш наполненный различными человеческими недостатками мир. Несмотря на то, что в конце произведения и роза, и любящий цветы мальчик умирают, но их уход вызывает хоть и печальные и немного светлые чувства у читателей, так как они оба любили прекрасное.
К тому же, смерть цветка принесла последнюю радость умирающему ребенку, она скрасила последние минуты его жизни. И сама роза была рада, что погибла, совершая добро, больше всего она боялась принять смерть от мерзкой жабы, ненавидящей ее всем своим нутром. И уже только за это мы можем быть благодарны прекрасному и благородному цветку.
Таким образом, эта короткая сказка учит читателей стремиться к прекрасному и доброму, игнорировать и избегать зло во всех его проявлениях, быть красивыми не только снаружи, но и, прежде всего, в душе.