Лермонтов: Мцыри Картина развалин монастыря в Грузии. Русский генерал везет с собой пленного ребенка лет шести из гор к Тифлису. Тот в пути занемог, он знаком пищу отвергал и тихо, гордо умирал. Один из монахов оставляет мальчика у себя. Тот вначале живет в стороне от всех, бродил безмолвен, одинок, смотрел, вздыхая, на восток. Его окрестили, скоро он должен принять монашеский обет. Но однажды осенней ночью юноша исчезает. Три дня его ищут, потом в степи без чувств нашли. Мцыри слаб, худ и бледен, как будто долгий труд, болезнь иль голод испытал. И близок стал его конец, тогда пришел к нему чернец. Мцыри исповедуется: Я мало жил и жил в плену. Таких две жизни за одну я променял бы, если б мог. Его душа звала в тот чудный мир тревог и битв, где в тучах прячутся скалы, где люди вольны, как орлы. Мцыри не просит о прощении, говорит, что смерть его не страшит, спрашивает, зачем старик его от смерти еще в детстве. ..я видел у других Отчизну, дом, друзей, родных, А у себя не находил Не только милых душ могил! Тогда, пустых не тратя слез, В душе я клятву произнес: Хотя на миг когда-нибудь Мою пылающую грудь Прижать с тоской к груди другой, Хоть незнакомой, но родной. Увы! Теперь мечтанья те Погибли в полной красоте, И я как жил в земле чужой, Умру рабом и сиротой. Затем добавляет, обращаясь к старику: Пускай теперь прекрасный свет Тебе постыл: ты слаб и сед, И от желаний ты отвык. Что за нужда? Ты жил, старик! Тебе есть в мире что забыть, Ты жил, я также мог бы жить! Мцыри рассказывает, что он видел на воле пышные поля, зеленые холмы, темные скалы, а вдали, сквозь туман, покрытые снегом горы своей далекой отчизны. Мцыри говорит, что убежал из монастыря ночью в грозу. В то время как распростертые на земле монахи молят бога защитить их от опасности, бурное сердце Мцыри живет в дружбе с грозой. Как сон, проносятся перед ним воспоминания о родных горах, встает...
У людині все має бути прекрасним…» … і душа, і тіло, і думки…», — написав колись А. Чехов. Він розповів, якою, на його думку, має бути інтеліґентна людина. Це йе супермен із широкими плечима та досить прямолінійним розумом — а саме таким є сучасний герой.
Поняття краси в різних народів було різним. Давні греки оспівували красу людського тіла — його гармонію, силу, гнучкість. Тому головною подією життя грека стали Олімпійські ігри — ґрандіозне шоу краси й гармонії людини.
Канони краси завжди відображали економічний стан суспільства, його класовий розподіл, певне ставлення суспільства до жінок. Так, саме до жінок, бо навіть слово «мода» пов’язувалося саме з ними, жінками. Перші салони краси з’явилися вже у VI тисячолітті до нашої ери в долині річок Тигр та Євфрат. Єгиптяни серйозно переймалися проблемами жіночої краси. Про це свідчать знайдені в храмі Хатшепсут закам’янілі креми, туші, фарби для волосся. Уже в епоху Древнього Царства відомі плісировки та драпіровки тканини. Давні греки та римляни підкреслювали стійкість та суворість свого побуту. Одяг римлянина — тога, був ще й ознакою людини, яка мала громадянські права.
У середні віки церковні звичаї пропонували нехтувати тілом на догоду вихованню християнського духу. Отож оголювати частини тіла було гріхом, тому жінки мали вдягати безліч спідниць, накидок. Мусульманська релігія і сьогодні наказує жінці ховатися під паранджею — навіть її обличчя не повинен бачити ніхто, окрім її володаря-чоловіка. Бажання французьких кавалерів бачити в жінці тендітну Прекрасну Даму призвело до появи пишного вбрання — криноліну. Людські вади — лисина, крива шия і малий зріст спричинили появу перук, пишних комірців, високих підборів.
Розповсюдження моди у світі йшло через виникнення модних салонів, виробництво ляльок, видання цікавих журналів моди. Література, мистецтво, театр у свою чергу впливали на розвиток модного одягу. Театральна зала ставала подіумом, на якому демонструвалися вечірні туалети, ювелірні прикраси, чудернацькі капелюшки, парасольки, окуляри, навіть домашні тварини.
Іноді законодавцями модних дрібничок ставали літератори та діячі мистецтва. Французьких жінок навчила носити брюки письменниця Жорж Санд, якій було цікаво епатувати публіку своїм зовнішнім виглядом і у такий б давати зрозуміти, що в неї є такі самі права, як і в чоловіків. Краватки увійшли в моду у Франції завдяки перемогам принца Конде, який носив воєнний мундир хорватського полку. Краватки «а ля Конде» носили всі французи — і чоловіки, і жінки. Про те, як зав’язувати краватку, навіть друкували підручники! Автором одного з них був лорд Байрон, який вважав, що краватка ґенія має бути відповідного розміру та багряно-коралового кольору, бо пересічна людина навіть вузол краватки зав’яже без фантазії.
Двадцяте століття знову повернуло людину до культу гармонійно розвиненого тіла. Атол Бікіні, де 1946 року стався вибух під час випробування атомної бомби, дав назву пляжному одягу з уперше відкритими недозволеними раніше частинами людського тіла. Сьогодні назва «бікіні», якщо й асоціюється з вибухом, то скоріше із сексуальним. Першими вирішили відкрити торс зірки екрану — Б. Бордо, Д. Менсфілд. А нова мода «топлес» сьогодні сприймається як адекватна заміна одягу.
Сьогодні знову, як у часи давніх греків, людина може пишатися гарним тілом, розвинутим постійними фізичними вправами, вкритим гарною засмагою. Відродилося навіть мистецтво татуажу — картини, які вкривають тіло, сьогодні мають замінювати одяг, відображувати сутність душі, а не лякати ворога. Спорт, масаж, косметика — це цікаво й важливо, а одяг презирливо називають «ганчірками». Цінність має лише одяг «от кутюр»(від французького «висока мода»), виготовлений витонченим майстром із приводу якоїсь урочистої події.
У такій ситуації людина, яка не має можливості ходити до басейну, тренажерного залу, відвідувати курорти та салони модних кравців, мала б почувати себе якоюсь незграбною, неповноцінною. Але ж насправді зовнішній вигляд і одяг людини залежать від її смаку та наполегливості. Цікавий костюм можна зробити з речей, які навіть не пасують одна до одної, але їх може поєднати фантастична ідея господаря. Елітний басейн може замінити річка чи озеро, тренажерний зал ра кімната з килимком.
Не треба нехтувати собою. Зовнішній вигляд завжди є відбитком внутрішнього стану душі. То ж треба виглядати завжди елегантним, підтягнутим, здоровим, доброзичливим. Тоді й про тебе скажуть — яка красива людина!
У людині все має бути прекрасним…» … і душа, і тіло, і думки…», — написав колись А. Чехов. Він розповів, якою, на його думку, має бути інтеліґентна людина. Це йе супермен із широкими плечима та досить прямолінійним розумом — а саме таким є сучасний герой.
Поняття краси в різних народів було різним. Давні греки оспівували красу людського тіла — його гармонію, силу, гнучкість. Тому головною подією життя грека стали Олімпійські ігри — ґрандіозне шоу краси й гармонії людини.
Канони краси завжди відображали економічний стан суспільства, його класовий розподіл, певне ставлення суспільства до жінок. Так, саме до жінок, бо навіть слово «мода» пов’язувалося саме з ними, жінками. Перші салони краси з’явилися вже у VI тисячолітті до нашої ери в долині річок Тигр та Євфрат. Єгиптяни серйозно переймалися проблемами жіночої краси. Про це свідчать знайдені в храмі Хатшепсут закам’янілі креми, туші, фарби для волосся. Уже в епоху Древнього Царства відомі плісировки та драпіровки тканини. Давні греки та римляни підкреслювали стійкість та суворість свого побуту. Одяг римлянина — тога, був ще й ознакою людини, яка мала громадянські права.
У середні віки церковні звичаї пропонували нехтувати тілом на догоду вихованню християнського духу. Отож оголювати частини тіла було гріхом, тому жінки мали вдягати безліч спідниць, накидок. Мусульманська релігія і сьогодні наказує жінці ховатися під паранджею — навіть її обличчя не повинен бачити ніхто, окрім її володаря-чоловіка. Бажання французьких кавалерів бачити в жінці тендітну Прекрасну Даму призвело до появи пишного вбрання — криноліну. Людські вади — лисина, крива шия і малий зріст спричинили появу перук, пишних комірців, високих підборів.
Розповсюдження моди у світі йшло через виникнення модних салонів, виробництво ляльок, видання цікавих журналів моди. Література, мистецтво, театр у свою чергу впливали на розвиток модного одягу. Театральна зала ставала подіумом, на якому демонструвалися вечірні туалети, ювелірні прикраси, чудернацькі капелюшки, парасольки, окуляри, навіть домашні тварини.
Іноді законодавцями модних дрібничок ставали літератори та діячі мистецтва. Французьких жінок навчила носити брюки письменниця Жорж Санд, якій було цікаво епатувати публіку своїм зовнішнім виглядом і у такий б давати зрозуміти, що в неї є такі самі права, як і в чоловіків. Краватки увійшли в моду у Франції завдяки перемогам принца Конде, який носив воєнний мундир хорватського полку. Краватки «а ля Конде» носили всі французи — і чоловіки, і жінки. Про те, як зав’язувати краватку, навіть друкували підручники! Автором одного з них був лорд Байрон, який вважав, що краватка ґенія має бути відповідного розміру та багряно-коралового кольору, бо пересічна людина навіть вузол краватки зав’яже без фантазії.
Двадцяте століття знову повернуло людину до культу гармонійно розвиненого тіла. Атол Бікіні, де 1946 року стався вибух під час випробування атомної бомби, дав назву пляжному одягу з уперше відкритими недозволеними раніше частинами людського тіла. Сьогодні назва «бікіні», якщо й асоціюється з вибухом, то скоріше із сексуальним. Першими вирішили відкрити торс зірки екрану — Б. Бордо, Д. Менсфілд. А нова мода «топлес» сьогодні сприймається як адекватна заміна одягу.
Сьогодні знову, як у часи давніх греків, людина може пишатися гарним тілом, розвинутим постійними фізичними вправами, вкритим гарною засмагою. Відродилося навіть мистецтво татуажу — картини, які вкривають тіло, сьогодні мають замінювати одяг, відображувати сутність душі, а не лякати ворога. Спорт, масаж, косметика — це цікаво й важливо, а одяг презирливо називають «ганчірками». Цінність має лише одяг «от кутюр»(від французького «висока мода»), виготовлений витонченим майстром із приводу якоїсь урочистої події.
У такій ситуації людина, яка не має можливості ходити до басейну, тренажерного залу, відвідувати курорти та салони модних кравців, мала б почувати себе якоюсь незграбною, неповноцінною. Але ж насправді зовнішній вигляд і одяг людини залежать від її смаку та наполегливості. Цікавий костюм можна зробити з речей, які навіть не пасують одна до одної, але їх може поєднати фантастична ідея господаря. Елітний басейн може замінити річка чи озеро, тренажерний зал ра кімната з килимком.
Не треба нехтувати собою. Зовнішній вигляд завжди є відбитком внутрішнього стану душі. То ж треба виглядати завжди елегантним, підтягнутим, здоровим, доброзичливим. Тоді й про тебе скажуть — яка красива людина!