Найбільш вірогідно, що ви хотіли цитати не самого Джима, а ПРО Джима або такі, що якось характеризують його.Ось:
"-Джім тут нам може стати в пригоді, як ніхто, - сказав лікар. - Матроси не криються перед ним, а він хлопець Гокінсе, я покладаю на тебе великі надії, - додав сквайр. Мене аж розпач узяв від цих слів: я дуже боявся, що несправджу їхньої довіри, хоч завдяки щасливому збігові обставин саме мені випало врятувати їм життя." "- Ти добрий хлопак, Джіме, - сказав він. - Але зараз ви всі зав'язані мертвим вузлом, далебі. Що ж, ти можеш здатися на Бена Ґана - Бен Ґан знає, що робити." "- Докторе! Капітане! Сквайре! Агов, Гантере, це ви? -почули ми чийсь голос.Я підбіг до дверей і побачив Джіма Гокінса: живий і здоровий, він перелазив через частокіл."
"- Ну, коли ти вже тут, Джіме, то я скажу тобі, що в мене на думці. Ти мені завше був до душі, бо ти хлопець хвацький. Дивлячись на тебе, я згадую, що і я колись був такий молодий та гожий. Мені весь час хотілося, щоб ти пристав до нас, одержав свою частку скарбів і помер заможним паном, і ось ти, лебедику, і прийшов."
"- І це ще не все, - докинув корабельний кухар. - Він, побий мене грім, той самий хлопчисько, що потяг карту зі скрині Біллі Бонса. Через цього Джіма Гокінса геть усі наші нещастя!"
"Але слухай, Джіме, - я тобі, а ти мені: ти у свою чергу вирятуєш Довгого Джона від шибениці.Мене це страшенно вразило: тож які мусять бути кепські в них справи, коли цей старий піратюга, їхній заводій, хапається за будь-яку соломинку!- Що зможу, те зроблю, - пообіцяв я."
"Мені до душі цей хлопчисько. Кращого за нього я не зустрічав. Він більше схожий на чоловіка, ніж такі щури, як ви"
"- Джіме, - урвав мене лікар, і голос йому як стій змінився. - Джіме, я цього не можу допустити. Гайда через паркан і тікаймо!- Докторе, - відповів я, - але ж я дав слово честі."
"- Заходь, Джіме, - сказав каштан. - Ти, по-своєму, й непоганий хлопець, але зі мною ти навряд чи коли ще підеш на море, бо ти, як на мене, надто вже мазунчик, в усьому тобі таланить... "
Станционный смотритель” — одна из повестей, вошедших в известное произведение А. С. Пушкина “Повести покойного Ивана Петровича Белкина”. В “Станционном смотрителе” автор знакомит нас с тяжелой, безрадостной жизнью простых людей, а именно — станционных смотрителей, во времена крепостного права. Пушкин обращает внимание читателя на то, что во внешне бестолковом и бесхитростном исполнении своих обязанностей этими людьми кроется нелегкий, часто неблагодарный труд, полный хлопот и забот. Что только не ставят в вину станционному смотрителю? “Погода несносная, дорога скверная, ямщик упрямый, лошади не везут — а виноват смотритель... ”. Мало кто из проезжающих принимает станционных смотрителей за людей, больше за “извергов рода человеческого”, а ведь “сии столь оклеветанные смотрители вообще суть люди мирные, от природы услужливые, склонные к общежитию, скромные в притязаниях на почести и не слишком сребролюбивые”. Мало кто из проезжающих интересуется жизнью станционных смотрителей, а ведь, как правило, у каждого из них — непростая судьба, в которой с избытком хватает слез, страданий и горя. Жизнь Самсона Вырина ничем не отличалась от жизни таких же, как и он, станционных смотрителей, которые, чтобы иметь самое необходимое для содержания своей семьи, готовы были молча выслушивать и так же молча сносить бесконечные оскорбления и упреки в свой адрес. Правда, семья у Самсона Вырина была небольшой: он да красавица дочка. Жена Самсона умерла. Ради Дуни (так звали дочь) и жил Самсон. В четырнадцать лет Дуня была настоящей отцу: в доме прибрать, приготовить обед, прислужить проезжему, — на все она была мастерица, все у нее в руках спорилось. Глядя на Дунину красоту, добрее и милостивее становились даже те, кто грубое обращение со станционными смотрителями взял себе за правило. В первое наше знакомство с Самсоном Выриным он выглядел “свежим и бодрым”. Несмотря на нелегкую работу и зачастую грубое и несправедливое обращение с ним проезжающих — неозлобленного и общительного.
Найбільш вірогідно, що ви хотіли цитати не самого Джима, а ПРО Джима або такі, що якось характеризують його.Ось:
"-Джім тут нам може стати в пригоді, як ніхто, - сказав лікар. - Матроси не криються перед ним, а він хлопець Гокінсе, я покладаю на тебе великі надії, - додав сквайр. Мене аж розпач узяв від цих слів: я дуже боявся, що несправджу їхньої довіри, хоч завдяки щасливому збігові обставин саме мені випало врятувати їм життя." "- Ти добрий хлопак, Джіме, - сказав він. - Але зараз ви всі зав'язані мертвим вузлом, далебі. Що ж, ти можеш здатися на Бена Ґана - Бен Ґан знає, що робити." "- Докторе! Капітане! Сквайре! Агов, Гантере, це ви? -почули ми чийсь голос.Я підбіг до дверей і побачив Джіма Гокінса: живий і здоровий, він перелазив через частокіл."
"- Ну, коли ти вже тут, Джіме, то я скажу тобі, що в мене на думці. Ти мені завше був до душі, бо ти хлопець хвацький. Дивлячись на тебе, я згадую, що і я колись був такий молодий та гожий. Мені весь час хотілося, щоб ти пристав до нас, одержав свою частку скарбів і помер заможним паном, і ось ти, лебедику, і прийшов."
"- І це ще не все, - докинув корабельний кухар. - Він, побий мене грім, той самий хлопчисько, що потяг карту зі скрині Біллі Бонса. Через цього Джіма Гокінса геть усі наші нещастя!"
"Але слухай, Джіме, - я тобі, а ти мені: ти у свою чергу вирятуєш Довгого Джона від шибениці.Мене це страшенно вразило: тож які мусять бути кепські в них справи, коли цей старий піратюга, їхній заводій, хапається за будь-яку соломинку!- Що зможу, те зроблю, - пообіцяв я."
"Мені до душі цей хлопчисько. Кращого за нього я не зустрічав. Він більше схожий на чоловіка, ніж такі щури, як ви"
"- Джіме, - урвав мене лікар, і голос йому як стій змінився. - Джіме, я цього не можу допустити. Гайда через паркан і тікаймо!- Докторе, - відповів я, - але ж я дав слово честі."
"- Заходь, Джіме, - сказав каштан. - Ти, по-своєму, й непоганий хлопець, але зі мною ти навряд чи коли ще підеш на море, бо ти, як на мене, надто вже мазунчик, в усьому тобі таланить... "
Жизнь Самсона Вырина ничем не отличалась от жизни таких же, как и он, станционных смотрителей, которые, чтобы иметь самое необходимое для содержания своей семьи, готовы были молча выслушивать и так же молча сносить бесконечные оскорбления и упреки в свой адрес. Правда, семья у Самсона Вырина была небольшой: он да красавица дочка. Жена Самсона умерла. Ради Дуни (так звали дочь) и жил Самсон. В четырнадцать лет Дуня была настоящей отцу: в доме прибрать, приготовить обед, прислужить проезжему, — на все она была мастерица, все у нее в руках спорилось. Глядя на Дунину красоту, добрее и милостивее становились даже те, кто грубое обращение со станционными смотрителями взял себе за правило.
В первое наше знакомство с Самсоном Выриным он выглядел “свежим и бодрым”. Несмотря на нелегкую работу и зачастую грубое и несправедливое обращение с ним проезжающих — неозлобленного и общительного.