Тісний зв'язок політики та релігії, їх переплетіння - як історичну традицію всіх великих конфесій - християнства, мусульманства, іудаїзму, буддизму простежується в змісті і концепціях священних книг - Біблії, Корану, Талмуду, де поряд з релігійно-обрядовими та побутовими, морально-етичними порадами і рекомендаціями даються широкі і прості політичні настанови, обов'язкові для віруючих, що відображають політичні події рабовласницького і раннє-феодального суспільства. Священні книги - настільні путівники для віруючих в їх житті та діяльності. При певних специфічних відмінностях у змісті священних книг, ясно простежується їх разюча схожість в головному і вирішальному - в політичних орієнтаціях, .що відображають інтереси панівних класів - рабовласників або феодалів, в ставленні до нижчих класів і станів, а наполегливістю, уперто наголошується на непохитність існуючого обожнюючого експлуататорського ладу.
Священні книги визнають непорушним і природним поділ суспільства на багатих і бідних і засуджують прагнення бідних змінити своє тяжке становище, немовби уготоване їм не владами, а самим господом Богом.
Интерес к родной истории ведёт к расцвету летописания, появлению исторических повестей и хронографов
На Русь приезжают сербские и болгарские писатели, привозятся переводные сочинения и делаются новые переводы произведений исторических, богословских, природоведческих.
Писатели Древней Руси стремились заинтересовать читателя. Но фабула их произведений проста, а повествование - неторопливо.
Люди Древней Руси читали книги не спеша, перечитывая одно и то же произведение по нескольку раз, ища в нём наставлений, советов либо изображения значительных событий из истории.
В древнерусской литературе есть герои, совершающие великие подвиги на поле брани или нравственного совершенствования. Подобно фольклору, литература останавливалась только на событиях исключительных.
В литературе древней не было стихов, но была поэзия. Анонимные авторы любили гиперболы, сравнения, олицетворения.
Поэтичность древнерусской литературы в значительной степени связана с её близостью к устному народному творчеству. Писатели, подобно сказителям, создавали эпические произведения. В ткань многих произведений вплетали народные песни. А какие прекрасные народные плачи можно найти в летописях и повестях! Помимо плачей, в литературе звучат и прославления — «славы».
Но не надо преувеличивать значение устного народного творчества в литературе Древней Руси. При всей близости к фольклору это была литература письменная.
Тісний зв'язок політики та релігії, їх переплетіння - як історичну традицію всіх великих конфесій - християнства, мусульманства, іудаїзму, буддизму простежується в змісті і концепціях священних книг - Біблії, Корану, Талмуду, де поряд з релігійно-обрядовими та побутовими, морально-етичними порадами і рекомендаціями даються широкі і прості політичні настанови, обов'язкові для віруючих, що відображають політичні події рабовласницького і раннє-феодального суспільства. Священні книги - настільні путівники для віруючих в їх житті та діяльності. При певних специфічних відмінностях у змісті священних книг, ясно простежується їх разюча схожість в головному і вирішальному - в політичних орієнтаціях, .що відображають інтереси панівних класів - рабовласників або феодалів, в ставленні до нижчих класів і станів, а наполегливістю, уперто наголошується на непохитність існуючого обожнюючого експлуататорського ладу.
Священні книги визнають непорушним і природним поділ суспільства на багатих і бідних і засуджують прагнення бідних змінити своє тяжке становище, немовби уготоване їм не владами, а самим господом Богом.
Интерес к родной истории ведёт к расцвету летописания, появлению исторических повестей и хронографов
На Русь приезжают сербские и болгарские писатели, привозятся переводные сочинения и делаются новые переводы произведений исторических, богословских, природоведческих.
Писатели Древней Руси стремились заинтересовать читателя. Но фабула их произведений проста, а повествование - неторопливо.
Люди Древней Руси читали книги не спеша, перечитывая одно и то же произведение по нескольку раз, ища в нём наставлений, советов либо изображения значительных событий из истории.
В древнерусской литературе есть герои, совершающие великие подвиги на поле брани или нравственного совершенствования. Подобно фольклору, литература останавливалась только на событиях исключительных.
В литературе древней не было стихов, но была поэзия. Анонимные авторы любили гиперболы, сравнения, олицетворения.
Поэтичность древнерусской литературы в значительной степени связана с её близостью к устному народному творчеству. Писатели, подобно сказителям, создавали эпические произведения. В ткань многих произведений вплетали народные песни. А какие прекрасные народные плачи можно найти в летописях и повестях! Помимо плачей, в литературе звучат и прославления — «славы».
Но не надо преувеличивать значение устного народного творчества в литературе Древней Руси. При всей близости к фольклору это была литература письменная.